Як тільки цих людей не називають - каліки, немічні, сліпі, глухі, неповносправні, розумововідсталі, інваліди і т.д.
Тепер їх принято (рекомендовано) називати цивілізовано  - люди з обмеженними фізичними можливостями. Але як ти їх не називай, головне для тих людей - як суспільство  їх сприймає.
Головне для них - які можливості для повноцінного життя інвалідів створює суспільство здорових людей.
І коли кажуть, шо рівень культурного розвитку суспільства можно визначити по туалетам, то я кажу, що рівень ментального розвитку суспільства можно визначити по відношенню того суспільства до інвалідів.
 
В класіфікації інвалідності принято виділяти чотири основні класи  (нозології ) :
  - сліпі ( утос - українське товариство сліпих )
- глухі ( утог - українське товариство глухих )
- ора ( пошкодження функцій опорно-рухового апарату )
  - ментальщики ( розлади розумового розвитку )
 
  І хоча за часи радянського "светлого социалистического будущего" інвалідів  в суспільстві офіційно "не було", однак товариства утог та утос щедро фінансувались з державного бюджету ще з далеких 30-х, та навіть мали певні преференції. Тому ще і досі бізнесмени різного штибу намагаються привласнити собі майно ціх громадських організацій з допомогою "керівників  сліпих та глухих". Там розібратись дуже складно.
 
Що стосується ментальщикив, то тут все просто - суспільство в образі держави спихнуло проблеми ментальщиків на плечі тих, хто  ментальшиків породив, тобто батьків, і обмежилось лише виплатою мінімальних пенсій та окремих "пільг". Там люди живуть "як Бог дав".
 
Про "опорників", а саме так  називають людей з пошкодженною функцією опорно-рухового апарату, писати ще складніше.
Тут напевно треба виділити три групи :
- народжені з вадами ора ( інваліди з народження )
- захворювання та травми ора
- втрата функцій ора по віку (люди, прикуті до ліжка по старості )
Можно і ще добавити групи, але то вже буде забагато.
Для ціх людей головне питання  - як жити ?, тобто які гроші і можливості є у тебе для життя ?
І вже від наявності та кількості тих "грошей та можливостей" визначається рівень життя інваліда.
А тут знову градація :
- інвалідність отрима в наслідок захворювання чи травми в побуті ( побутовики)
- інвалідність отримана в наслідок випадку на виробництві ( виробничники )
 
З "побутоваками" все "просто" - мінімальна пенсія і пільги, якими скористатись майже не можливо. І живи як хочеш. А вибір тут не дуже великій - замкнутий простір квартири ( якщо така ще є), або на "свіжому" повітрі біля світлофорів. Більшість вибирає перше.
Багато "обмежених" вибирають для себе самий простий шлях вирішення проблем - оковита. Але тут з'являються проблеми для родини і сім'ї ( якщо така ще збереглась )
Короче - тут так все складно і не однозначно, що вирішити проблеми інвалідів у нас майже не можливо.
В цивілізованному світі людям з інвалідністтю гарантують середній ( а не мінімальний) рівень життя. Може і тому там так розвинута система страхування життя, що в разі випадку, у тебе буде можливість отримувати гроші на "середній" рівень життя. Хоча і там не все так однозначно.
 
Що до наших реалій, то скажу коротко.
Якщо приняти закон, по якому людина з інвалідністтю має отримувати "середню" по державі зарплату, то в державі з населення в 46млн. громадян буде 47.5 млн. інвалідів з "правдивими" довідками про інвалідність. Прошу з розумінням поставитись до цього стьобу.
 

І ось тепер до українських паралімпійців.
Щоб нікого не образити та постаратись бути об'єктивним скажу так - Бідося та злидні заставляють тих людей шукати можливості заробітку грошей. І в системі "інваспорт" у них є на це шанс.
Але і там не все так просто.
Є такий собі депутат у нашій верховні раді Сушкевич В.М., виходець з Дніпропетровська, який собою накрив всіх інвалідів, і по батьківськи піклується про своє оточення, і куди людині, яка не розділяє "цінності" В.М. Сушкевіча "вхід" сурово заборонений.
Він такий собі "інвалідний барон", який вирішує всі питання сам. Він очолив собою всі інвалідні організації, а ті які не зміг очолити попросту знищів, взамін утворивши свої. І навіть пан Журавко ( це той, який сидів у кріслі голови ВР під час дебошів регионалів з приводу "нато-ні" колупаючись у носі ), який регионалами розкручувався як альтернатива Сушкевичу, не зміг його подолати. Розуму не вистачило, як доречі і у всії януковичів.
 
А тими хлопцями та дівчатами, які всупереч своїй долі перемагають, я пишаюсь разомі з Вами, шановні читачі.
Одне тільки шкода, що тих, хто може скористатись цим шансом дуже мало,  а ще гірше, що є ті, хто вирішує,  кому цей шанс дати, а кому ні....
 
Може  трошки кострубато та не повно розкрита тема, пробачте.