Незапланована репліка, випадково набраний текст мізинцем лівої ноги.
Слоган статті: «Мову вибирають по запаху успіху та престижу!»
   Продовжується тужливий плач українства за своєю мовою, то ж у мене  зібралось  декілька запитань до "щирих патріотів":
-раніше вас мовна ситуація влаштовувала? Тоді чому ви так бездарно, безрезультатно  просрали цю сприятливу мовну ситуацію? Вибачте, але коли гол не забиваєте ви, то гол забивають вам, таке універсальне правило життя!
-чому діючий президент тепер розмовляє українською мовою краще, аніж попередній, супер-пупер-український президент?

  Я не жду відповідей на ці запитання, тугодумне українство не здатне давати відповіді на конкретні запитання, так що поїхали далі...
     Мова- це завжди набагато  більше, ніж просто засіб  спілкування . Користуючись мовою, ти, за замовчуванням , вступаєш у відповідну субкультуру, ти змушений  сприймати систему цінностей тієї нації, того народу, що є провайдером вказаної мови.  Мова –це не просто набір слів, це система суджень, смислів, це відповідна світоглядна парадигма в додаток.
    Мовою можна  користуватись максимально поверхово, як розмовником для вулиці, нею можна користуватись  глибше  для конкретних локальних задач (професія, компанія, середовище). Найбільш  глибоке використання мови має місце в сімейному середовищі, там вже домінує рідна мова. Сім»я – це, можна сказати, екзистенційне мовне середовище, але і на нього наступають ззовні престижні субкультури, котрі спонукають слабкі душі відмовлятись від рідної мови.
 
       До останнього часу на більшій території  України  мав місце легкий мовний плюралізм, двомовний лібералізм, коли, в парі українська-російська мова, кожен зі співзмовників міг вільно користуватися тією мовою, яка йому більш зручна, більш легка та приємна. Це був оптимальний варіант, виходячи з того, що українська субкультура не має креативної, авангардної сили, щоб поглинути російськомовні субкультури на своїй території.
  Серйозні проблеми  у використанні української мови, які почались зараз – це наслідок  злочинної бездіяльності, ницості, примітивності  українських національних еліт, які не зробили нічого суттєвого для посилення та розвою українських культурних, соціальних, правових, економічних та інших субкультур за період  державної незалежності. Аутсайдерні субкультури завжди втрачають своїх прихильників і відповідних мовних адептів.
 
  Звичайно, ідеальним варіантом була б ситуація, коли після одержання незалежності,  українство повело б рішучий та успішний наступ та будівництво цивілізованого, демократичного суспільства, підсилило, модернізувало українську культуру у всіх сферах суспільного життя. Тоді  російську мову можна було б легко усунути з широкого вжитку і замінити її англійською.
Скажете ,що українська –це рідна мова! -Так, рідна, і це їй дає абсолютні переваги, але переваги не тотальні, бо сучасне життя занадто глобалізоване, щоб з рідної мови робити якийсь ірраціональний культ, триматись неї, як вош кожуха. Можна тисячу раз на день повторювати «любіть українську мову!», але солодко від цього в роті не стане. Щоб поширювалось  вживання української мови, потрібно конкретно розвивати українську суспільну діяльність, зміцнювати українську субкультуру, а саме від цього українство сахається, як чорт від ладану. Багатотисячні вишиванкові ходи під час окупації – це маразм, а не проукраїнська діяльність, це інфантилізм в самій  важкій  формі.

 
  Для кожного рівня, кожної сфери життєдіяльності, особистість вибирає свою мову. Одна мова – для сфери індивідуального життя ( мова, на якій особа думає, веде  внутрішнє мислення), інші мови –для дрібносуспільної, групової сфери життя, третя мова  – для  великосуспільної сфери. Про себе наша людина часто думає на українській мові,  в сім»ї, в робочому колективі – користується російською, на публічних заходах  використовує державну мову. Чому так виходить? – Бо в кожній сфері домінує своя субкультура, яка і спонукає до використання відповідної мови. Мова – це один з інструментів відповідної субкультури, це засіб самореалізації цієї субкультури. В кожній сфері суспільного життя йде постійна боротьба між різними субкультурами, яка субкультура домінує, така мова і одержує реальну перевагу для використання. Людей  цікавить входження в престижну субкультуру  та одержання собі престижного статусу в цій субкультурі, відповідно цьому і йде вибір мови користування. Іншими словами, вибрана мова спілкування – похідне явище від вибору цільової субкультури. Це вже вибір краватки до готового костюма.
 
Чому сучасна українська еліта  вчить своїх дітей англійській мові та ігнорує укаїнську мову для них? – Це самий глибинний, самий щирий прояв капітуляції цієї еліти перед вітчизняним  майбутнім. Ця еліта не збирається виводити українські субкультури в авангард, вона не збирається модернізувати українство в принципі,  для звичної зверхексплуатації  їй підходить і нинішній примітивний, відсталий, зазомбований  український народ. Український народ  для цієї еліти (як провладних , так і опозиційних зверхлюдей) – це робоча худоба, люди третього сорту, недолюдки.
    З іншої сторони, тяжко звинувачувати цю еліту в такому виборі. Коли йдеш до українства з чистими намірами, намагаєшся щось йому підказати, привести його до тями, допомогти,  то зустрічаєш суцільний, тупий опір, бидлячу, жлобську впертість, контркультурну несамовитість та самовпевненість. Я вже писав раніше, що нинішнє українство не заслуговує того, щоб за нього боротись, тож і не дивно, що ніхто і не рипається допомагати цьому безтолковому народу.
 
     Стан мови, її чистота, багатство, рівень запозичень, чужих впливів з інших мов - все це прямо відображає процеси, які проходять у відповідних субкультурах. Якщо субкультури суспільного життя деградують, то і примітивізується, засмічується мова, падає престиж цієї мови і ареал її вживання.   Вибір мови спілкування – це як вибір любимого ресторану чи любимого супермаркету: де краще обслуговують, де смачніше годують, де приємніша обстановка – туди і ноги ведуть!
 

    Суржик –це прояв зрощення двох субкультур, російської та української.  Порівняння української, російської літературної мови з суржиком  показує, що суржик –це більш примітивна, більш варварська мова.  Примітивізм суржика показує всю хибність ідеї  «руського мира»: від поєднання, асиміляції російської  та української субкультури  виходить недолугий, примітивний манкурт з суржиком на язиці. Українці та росіяни – це різнотипові нації, ніякого спільного кореня у них немає, тому тулити їх воєдино  немає ніякого сенсу. Рівноправна інтеграція цих двох націй створює «суржик» в усьому: від культури до економіки.
      Тут слід мати на увазі, що ідеологи євразоінтеграції( це таке нове лайливе слово), ідеологи «руського миру» і не розраховують на рівноправну інтеграцію українського та російського народів, а на поступове поглинанння українства російством, як це настирно вже реалізується на території  РФ, саме тому так рішуче знищуються товариства українців в Росії та інші прояви української культури. Російська мова –це мова  потенційних агресорів. Другою загальновживаною мовою в країні повинна бути мова глобалізації, мова євроінтеграції, а для цієї цілі найбільше підходить англійська.
   З допомогою  поглинання українства, російські владці намагаються полагодити свої  справи на фронті боротьби з навалою  мусульманства в Россії. Одним словом, іде боротьба різних центрів впливу за доступ для  використанням українства, як беззахисного ресурсу, у власних інтересах.

 
    Можна просто виставляти на торги «Єбей» новий лот  « Продається  українська варварська нація, 30 млн.голів. З власної територією та державністю,  для довільного використання.  Тупа, вперта, примітивна,  але, при цьому,  покірна, терпляча, невибаглива, плюс не здатна до опору і самоорганізації. Сама себе конвоює-патрулює та карає за миску баланди.  Допускається розділення лоту на окремі частини , а також тимчасова, локальна оренда. Бонус – юридична відповідальність за любі ваші примхи та зловживання над цим бидлом відсутня. Доказано тубільною історією ». Конкурс  на такий лот був би  шалений: більше таку недолугу націю, таку легку здобич  навряд чи де здибаєш у цілому світі.
 
  Висновок очевидний: по мірі подальшої деградації українства, по мірі звуження та приниження українських субкультур, буде деградувати та  звужуватись ареал  вживання української мови. Я не бачу і шпаринки, через яку можна було б достукатись до української душі, викликати в неї хоча б  активний рефлекс самозбереження. Ало, щирі патріоти, котрі щодня тут освідчуються в своїй палкій любові до України, до українського  народу та української мови, вам має бути видніше ту шпаринку! Коли ж і ви її не бачите, то тоді вже повний капець,  - сон наяву до повної утилізації.
 
Допоки українство буде залишатись ультраконсервативним утворенням, з ним ніхто в світі не захоче мати справу, окрім когорти рабровласників, для яких воно – покірна рабсила. Але провідники українства не хочуть визнавати цей прикрий факт, адже сказавши  «а», потрібно говорити і «б» і «в» і далі щось робити, а робити, напружуватись так не хочеться, особливо тоді, коли толком нічого не вмієш робити. .. Одним словом, «здихає корова, то хай здихає і теля(молоде покоління українців)!». Оцей нинішній   вибір українських провідників-еліт – це є самий щирий прояв їх «любові до України»: пропади воно все пропадом, тільки мене не чіпайте, моє нажите добро!
  Заради  справедливості  треба відмітити, що таке позиціонування, з основою на індивідуальній субособистості та відреченні від суспільної субособистості пояснюється тим, то українська індивідуальна субособистість по шляху своєї  цивілізаційної еволюції відірвалась далеко вперед від своєї суспільної субособистості. Українську суспільну субособистість потрібно піднімати і тягнути за собою з глибокої архаїки, з устрою 19-го століття. Щоб зважитись на такий подвиг, діячі повинні любити Україну реальною а не декоративною любов»ю. Є такі адекватні серед  кандидатів в депутати? – Щось не бачу, усі в передчутті широкого доступу до поїдання цього лоховатого українства.  Чому поїдання? – Та тому, що «Воровство – это как убийство!», але про це вже в слідуючій статті...
 
   Чому українство зараз  має такий занедбаний, дрімучий, виснажений вигляд? – Тому що це – нація-сирота, вона ніколи не мала турботливих «батьків нації», вона завжди  росла самосадом, неокультуреним бур»яном. Українська еліта ніколи не виявляла щирої, глибокої турботи до власного народу, всі її помисли, вся її активність  була на підніжках біля колонізаторів, аби повище лизнути панський чобіт, аби побільший об»їдок з панського столу запхати собі в рот. Не стали винятком і два останніх десятиліття, коли новоспечена укреліта чимдуж побігла до свого  швидкого збагачення прямо по головах власного народу.  Одним словом, все в цьому світі  має своє пояснення та свою причину.