Для тих, хто не дуже знається на топографії Києва - оця мапа.
 

 
Бо я час від часу проходжу по справах вулицею Банківською від Інститутської на Круглоуніверситетську.
Так було і вчорашнім ранком. Так, але трохи не так.
 
Звертаю з Інститутської - і потрапляю в чималу юрбу молоді із прапорами України. Як добре, що молоді громадяни, святкуючи День Державного Прапора України, згуртувалися і прийшли продемонструвати свою відданість символу Держави!
Але, проходячи  скрізь юрбу далі, чую не святкових пісень, а банальні матюки – з-поміж розмов, що не мають відношення до Свята - і бачу серед державних такі ж за розміром прапори з написом «Молоді регіони».
 
Далі – будівля ЦК КП Ук… вибачаюсь, Адміністрації Президента.
 

 
Біля неї поспіхом складають трибуну, стелять червоний килим, встановлюють звукову та телевізійну апаратуру. На флагштоках перед будівлею – Державний Прапор і Штандарт Президента.
Значить, Він уже не в Криму, а в столиці. На серці теплішає…
 
Біля клумби споглядає за дійством руденький песик, що прибився торішньою зимою до будки охоронців і отримав офіційного ошийника.
 

 
Виходжу на Лютеранську – і тут молодь. Вздовж вулиці. З гаслами. Так, щоб було видно Президенту, який Лютеранською приїздить до Адміністрації.
 


 
Дай Боже, щоб побачив і зрадів тому, що наймана молодь – із Ним. Вони вартують одне одного.
 
Повертався я іншою дорогою, через Хрещатик. Прямо на мене дивились Королевська - в подобі нареченої, та Шевченко – з переляканими очима та зніяковілою посмішкою, немов наречений «по зальоту».
 

 
В переході під Майданом – так званій Трубі – Шевченко вже не посміхався, а просто висів.
 

 
А на Хрещатику готували сцену для сьогоднішнього Свята. Біля неї чомусь були розташовані величезні самохідні яйця на возах.
 


 
Хто б це міг наважитися кинути такий виклик Президенту?