От і переддень 24 серпня, свята Дня Незалежності.
Майже як 4 липня в США. Однак на відміну від них, ми отримали його не в борні, а в наслідок підписання угоди про розпад СРСР у Біловежскій пущі. Отак впало «зверху», залишилось тільки погодитись та відсвяткувати. Може саме тому так і не навчились по справжньому оту Незалежність цінувати, захищати та нести за це персональну відповідальність?!
 
Навіть у 2004 коли вперше спромоглись на Майдані висловити своє ставлення до спроби не рахуватись з нашим вибором, знову ж поклались на тих хто «вгорі», а нехай роблять нам щастя, бо стільки ж в кожного свого клопоту. Про одне забули, це працює тільки там де законодавчо закріплені демократичні процеси вже перетворились у сталий каркас загально-засвоєних звичаїв, що спрацьовують фактично на рівні безумовних рефлексів.
 
Тому власне не дивно що Ющара злигався зі своїм «непримиренним» опонентом та «за долю малую» заходився йому допомагати прийти до влади в 2010. Дивно, але так звані демократичні кандидати, також підіграли Януковичу, не підтримавши єдиного опозиційного кандидата, що вийшов у другий тур президентських перегонів. А за ними й частина української громади, ремствуючи на зневіру, посіяну політиками у їх тендітних душах, та не обтяжуючи себе власною відповідальністю … почали гратись із здоровим глуздом, підміняючи його «противсіхством» та «всеоднаковістю».
 
Інавгурація, і злодії дійсно стали … в законі.
 
І отут трапилось непередбачене, проти кримінально-владного ОЗУ, що азартно заходилось підминати під себе країну, на Майдані залишилась одна людина … «вона», «вароффкасучкаблох», «багіня», а для більшості просто Юля - Юлія Володимирівна Тимошенко. Невідомо чи думала вона про те як далеко доведеться їй зайти у цьому протистоянні, але виявилось що мужності та стійкості характеру їй не займати.
 
Можна багато розводити теревені про опозицію, плекати надію на «нові обличчя», вишукуючи у «Юльки» недоліки, але сталось те що сталось, саме вона виявилась здатна, викликавши «вогонь» на себе, фактично за період судового процесу у «газовій справі», зірвати з «влади» демагогічно-псевдодемократичну маску, та відкрити світу їх справжнє рило зграї кримінальних скоробагатьок.
 
Саме в цьому й полягає відмінність Особистості здатної на вчинок,  від балакучих євнухів. Левицю ж бо, зажди помітно на фоні зграї шакалів. Саме тому й викликає вона в них відверту ненависть.
 
Та й ще б пак, вже на другому році переможного маршу «регіональної» зграї країною, для світової спільноти стало очевидним, що оте «правосуддя» не має нічого спільного з правом, а дане слово чи обіцянки це просто звуки, які нічого не варті. «Король» виявився не просто голий, а ще й злодюгою.
 
І справа вже навіть не в тому, який результат вдасться намалювати «пацанам» після виборів, а в тому що … «Когда-то Макиавелли заметил, что власть держится на силе и согласии. Это самое согласие власть должна завоевывать. Прибегая к некоторому упрощению, можно утверждать, что власть в государстве можно считать легитимной лишь тогда, когда граждане ее принимают, убеждены, что она действует во благо страны и добровольно следуют ее распоряжениям. Когда не нужно применять принуждение или насилие, осуществлять над обществом тотальный контроль. Утратив же авторитет в обществе, даже вполне законная власть теряет свою легитимность и становится бессильной. Что рано или поздно ведет к ее краху.»
 
А з легітимністю у «пацанів» вже великі проблеми ще до виборів.
Так Голова комітету по іноземним справам Європарламенту Елюар Брок вважає, що парламентські вибори в Україні, фактично, вже можна визнавати недемократичними, і це далеко не поодинока думка.
 
Вже не кажучи що сумніви щодо визнання виборів як за кордоном так і в самій Україні висловлює й Голова ЦВК Володимир Шаповал.
 
Не додає ілюзій щодо того яким чином «пацани» спробують виграти вибори й рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня, яким останній скасував рішення ЦВК від 3 серпня про реєстрацію Сацюка кандидатом у депутати, чомусь звинувативши в протиправних діях тільки двох членів ЦВК з чотирьох від опозиції, що залишились в складі комісії. Абсолютно не зваживши на те що ЦВК колегіальний орган і всі рішення приймає всім наявним складом.
 
Отакі справи.
Звичайно можна сперечатись, але поки факти свідчать про одне, все що зроблено для усунення «пацанів» від влади та задля відновлення демократичного ладу в незалежній Україні, зроблено однією особистістю за участі невеличкого кола найближчих соратників. І про це важливо пам’ятати українській спільноті, яка не дуже поспішає з побудовою громадянського суспільства для реалізації своїх колективних рішень, та опозиційним силам, що вирушили у владу з її іменем на стягах.
 
Так що з Днем Незалежності України,
в котрій від нас поки нічого не залежить.