Ви, панове, напевно знаєте, як у нас в Парламенті політики сваряться. То оце ж і я про політику. Хм, слово то якесь таке знайоме - парла-мент. Ніби, згдав. Парле, це – говорити по якомусь, теж знайомому. А - мент, то тут, я думаю, вам пояснювати непотрібно, що це означає. А вкупі, то тоді виходить - Чингачгук. Нє, ніби не так. Виходить сублімуюча Чинга-Чанга. Взагалі, то, якось увечорі казала, що і не чинга і не чанга і навіть не штанга, а Ціля. Там, на Подолі, у неї тьотя жила. Бетя. Ви не пам"ятаєте большую Бетю з Подола? Знаєтє, я тожє нє помню. Ну, то не біда. Головне, що Ціля жива, здорова, многіє єй лета і щастя їй крепкого і вовекі... Що в вєкі? Та я й сам не того, але чув, шо щось ніби попало у в одне тільки вєко, чи у око. А може й під хвіст, чи ще кудись. І там застрягло.
То те, думаю, скоріше за все. І від того часу у неї щось з головою сталося. Вдарилась крепко об кам"яну сокиру, коли нею вуса брила, якось, зранку. Бо посковзнулася на мармурових сходах, коли в жовтий санаторій вдпочити приїхала. Це я вам, добрі люди, по секрету кажу, то хоч нікому не передайте, бо це секрет не мій, а медицинський. А ті медики, вони з такими великими носилками бігають і шукають. Кого шукають? Ну не вчорашнього ж дня, ви ж розумієте. І навть не гроші, бо гроші після обіду, а зранку вони шукають Цілю. А вона ховається під іншою хвамілією і тому знайти її ніхто не може. Навіть фотограхвії в паспорті через день змінює, шоб не здогадались. Вона тепер - Наполеон Бонапацій Шостий. Це того, що до шостої палати приписана. Навєчно. Акі корабель до порту з хруньським праспортом і київською соляркою.
А ви, шановні, її ніде не бачили, бо я й сам її шукаю, а куди вона ділася, ніяк не второпаю. Вона, кажуть, як втіче з шостої, то зразу починає в сьому та інші стукати. В усі підряд. А як зайде в котрусь, то обов"язково всіх там гамузом гризти починає. Мабуть голодна, піранья. На голодному пайку сидить. І аж поки опівніч не бомкне, то все бігає та казиться. Це у неї від голови сказ такий нападає. Нє, не цитрамон. А Ціля. Тобто - Бонапацій. А цитрамон їй не йде. І послаблююче теж. Бо від соціопатичного психозу з хронічним проносом воно, ніби, неефективне. Да, то я чув, що якби ж то просто психоз, то тоді ще півбіди, воно може чимось і підлікувалося б якось. Кропивою може, або паском широким. А це ж не просто психопатія, а .., тяжолий рок просто. Б"є чотко, наповал і навсігда. Так, що – не лікується.
Нє, навіть нічого не плануйте і не думайте, бо воно дике, якесь. Там, якщо санітари вчасно не впіймають і не вколять, то тоді до ранку бігає по палатам і кругом біситься, доки сили є, кожному в тарілці громадську вбиральню влаштовує. Та шо там сили.., сили ще огого, не дивіться, шо вже за п"ятьдесят і шо дві складки на животі і по дві на боках. А цил.., нє не Циля а цилю... І шо? Нє, і шо я такого сказав, що оце так треба хіба скалити зуби? Я ж просто сказав - цилюліт. На тому, що колись стегнами називалося, а тепер мішками висне. І на ср, тому – лобі, теж. А Цілю, то, як вам цікаво, то той, на чому вона їде, буває. З рогами, той, шо Бонапацій. Спочатку вона на ньому, а потім він на ній. По суботам. Я сірйозно. І зовсім нічого рота до вух розтягувати. Да, то аж рогами впирається, бідолага. І скажіть будь ласка, і геморой не заважає і цицьки, як дві сардельки, що аж за плечі закидає від тієї роботи каторжної і шо копита по рябій спині " взвейся кострами" вистукують, і шо руді паклі стирчать в різні боки мочалкою, нічого не тішить. Тільки випорожнитись дай, та й усе.
То ви того, як ту стервозу побачите, то гукніть мені. Бо хочу тієї рудої паклі на швабру насмикати. Палубу щоб мити. А портрет єйний я вам, про всяк випадок, прилагаю. Щоб, коли побачите, не схибили. Та коли й по портрету не знайдете, то тоді по свинячому запаху, то вже точно, почуєте. Бо смердить від неї старою льохою, хоч носа затикай. А паролю, як спитає, то кажіть – «балахата бреслярка», то зразу й відгукнеться. Тільки близько не підходьте, бо обов"язково обдрище, то тоді довіку не відмиєтесь.
