Моя мрія - дожити то тих часів, коли в українському парламенті будуть лише проукраїнські партії (від центристів до правих радикалів), а від регіоналів і комуняк, якщо щось і залишиться, то лише згадка.
 
Ще мрію дочекатися бурхливих суперечок у Верховній Раді з приводу того, кому бути гуманітарним віце-прем'єром: представникові ліберальних націонал-демократів на кшталт  "Батьківщини" чи радикально-націоналістичної "Свободи", і щоби в ході засідань обговорювалися кандидатури на зразок В'ячеслава Кириленка та Ірини Фаріон.
 
І тоді, яку б там з названих персоналій не обрали, я би твердо знав - моя Батьківщина в безпеці. Ніякої ані другої дежавної, ані якихось там регіональних мов, жодних перекручень історії та інших утисків українства.
 
А наступним питанням порядку денного було б таке: варто чи ні Україні як партнерці НАТО брати участь у миротворчій операції з повалення диктатури і відновлення правопорядку в якійсь з африканських чи арабських країн на зразок Буркіна-Фасо чи Сирії.
 
Також є в мене мрія дотягти до суспільної дискусії на тему, з якого класу та в якому обсязі школярам починати вивчати УПА, Бандеру, Шухевича, Голодомор, Крути, Холодний Яр, Мазепу, Помаранчеву революцію - з п'ятого чи може раніше? А також щодо запровадження у початковій школі "спецкурсу", хто такий злий дядько Янукович, чого слід його та таких як він боятися і за що ВікторФьодоричу дали третій термін ув'язнення, набагато більший, ніж попередні.
 
А разом з цим на телебаченні точилися б суперечки навколо того, давати чи ні дозвіл на проведення гей-параду в центрі столиці, адже це є звичною практикою для країн ЄС, куди прямує Україна. Які взагалі прояви маємо толерувати, а які засуджувати через їхню невідповідність морально-етичним нормам. Своїми думками з цього приводу обмінювалися б священики, політики, правники, громадські активісти.
 
Якби такі теми були топовими, це означало б, що всі інші вже обговорені й переговорені і до них немає вороття. Що суспільство зі всім іншим вже визначилося, а тому нікому з числа адекватних громадян і в голову не прийде щось патякати про утиски російської, про митний союз з СНД, про братерство з Росією та іншу нісенітницю.
 
Це б означало,  що Україні як державі нічого не загрожує. Що немає не те що при владі, а навіть на далеких підступах до неї,  різного штибу бандюковичів, які б своєю діяльністю підривали державний суверенітет України, загрожували б її національно-територіальній цілісності, зазіхали на мову, національну пам'ять тощо...
 
А значить моє серце, як і всіх українців, могло б бути спокійним: нічого погано не трапиться - Україна є, Україна буде.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.