Вечір Десятий
 
Біля вогню із загадковим поглядом сидить Чаклун. Його білі руки жадібно просуваються до тепла, ніби намагаються запастися їм на тиждень вперед, чи для того, щоб вдома струсити з рук залишки вогню і починати свою таємну справу.
 
Ніхто не знає, про що він мріє, ніхто не уявляє, хто його кращій друг. Він отримав неабиякий розум з-незвідки і витрушує його в нікуди. В нього безліч талантів, недосяжних іншим, але він не кожному дає змогу побачити їх. Його кохання обвіяне зимовим холодом, його емоції замкнені в скринці, а ключ від неї викинутий у безмежну галактику.
 
Його можна знати вічність, але про нього нічого не знати. Не можна навіть сказати, чи потворний він, чи навпаки, занадто вродливий. Його сяючі блакитні очі випромінюють глибоку чесність і силу характеру. Всі вже зрозуміли, що це гарна маска, але, не дивлячись на це, цім очам хочеться довіряти; хочеться, щоб вони бачили тебе наскрізь, але в той же час, дуже страшно, щоб це сталося. Бо ти не знаєш, яка в нього думка крутиться в голові, у той час, коли в тебе впилися дві до болю блискучі зірки.
 
Його ім'я робить виклик Богові, хоча дивно - чи не сам Бог йому його дав? Це одна з безлічі таємниць Чаклуна. На якісь він знає відповіді, на якісь - ні, просто зберігає їх у собі (у тій самій скрині).
 
Без нього сумуєш, хоча не кохаєш. Через дружні стосунки? Але це дуже сміливе слово стосовно його. Його не можна передбачити.
 
Цікаво, чи він щасливий? Це теж таємниця, але ж щось і його змушує приходити сюди, писати якісь невідомі шедеври, а потім зпалювати їх у цьому самому вогнищі, щоб ніхто раптом не довідався.
 
Його великій розум може насолоджуватися примітивними представниками існування : інфузоріями туфельками і гоблінами. Він бачить в них щось досканале, коли вбиває їх.
 
А зараз біля вогню сидить Чаклун. Він гріє свої білі руки для того, щоб...
 
                                                                           Лiдiя Жумай