Банду рейдерів очолює міністр сільського господарства України Микола Присяжнюк, — повідомили селянам на сесії сільської ради села Краснобірка, що під Радомишлем
Розбійний напад в Краснобірці
Україна. 31 липня 2012 року. 10 годин 30 хвилин. До робочого кабінету керівника сільськогосподарського підприємства «Терра» Юлії Войводіч увірвалися четверо молодиків у чорному камуфляжному одязі. Налякана жінка ледь спромоглася запитати: «Хто ви і що вам потрібно?». «Звільняйте приміщення!», — гаркнув один з нападників. Нальотчики вхопили Юлю за ноги і за руки та потягли на вулицю вперед ногами. А щоб жінка не верещала, випустили їй в очі струмінь сльозогінного газу. Засліплену, в обідраному одязі, з синцями на тілі Юлю Войводіч кинули на землю. На допомогу прийшов чоловік Негослав, але бандити і його побили, спричинивши тілесні ушкодження.
Службові папери і бухгалтерські документи, особисті речі, гроші, деяка одежина – все залишилось у конторі. Бандити захопили також іншу власність «Терри» — адмінбудівлі, автотракторну техніку, пальне, склади, де зберігалось зерно підприємців та державного Аграрного фонду України. Зламавши замок, витягли за територію підприємства особистий автомобіль Войводичів. Напад відбувався на очах у чисельних свідків – робітників.
З того часу садибу щільно охороняють чоловіки кримінальної зовнішності у чорному камуфляжному одязі без розпізнавальних знаків і нікого, крім своїх, до підприємства не пускають.
Так відбулося бандитське заволодіння майном підприємства «Терра» і власністю інших підприємців та селян – майже без використання хитромудрих схем рейдерського захоплення.
Хоча пізніше з’ясувалось, що до розбійного нападу ділки ретельно готувались заздалегідь. Ще наприкінці 2011 року у селі Краснобірка за фіктивною адресою (зруйнована будівля колишньої котельні, все обладнання якої особисто розікрав на металобрухт голова сільської ради) на ім’я Дмитрасевича Назара Орестовича була зареєстрована приватна організація з багатообіцяючою назвою ТОВ «Радомишльське овочеве підприємство». Та цю організацію не турбували ні овочі, ні Радомишль – бариги почали активно скуповувати, брати в оренду у селян земельні і майнові паї, та захоплювати ті, які перебували у власності інших господарюючих суб’єктів. Але ж землю потрібно чимось обробляти, а сільськогосподарську продукцію десь зберігати. А навіщо займатися розбудовою власного господарства, коли можна просто вкрасти чуже? От і заволоділи майном «Терри» шляхом здійснення зухвалого розбійного нападу з допомогою озброєних найманців.
Юлія Войводіч звернулася за підтримкою до засобів масової інформації і вже 3 серпня я зустрічався з нею в Краснобірці. Швидко переконався, що попередня інформація відповідає дійсності – підприємство «Терра» окуповане загарбниками.
Назвавши себе і пред’явивши журналістське посвідчення, я довго вмовляв Назара Дмитрасевича дати інтерв’ю. Проконсультувавшись з кимось по телефону, він нарешті погодився поговорити на відеокамеру, але за умови, що я не буду знімати його обличчя і «показувати по телевізору». Вже з перших хвилин розмови з’ясувалось, що жодних законних підстав для перебування загарбників на території «Терри» не існує. Дмитрасевич розповів, що він представляє інтереси іншого, тобто свого господарюючого суб’єкта, що до нього нібито звернулись селяни з дивним, як на мене, проханням прийняти на зберігання чужу власність, що діє він також на підставі договору із «спілкою власників майнових паїв», якої насправді не існує.
- Спілка офіційно зареєстрована як громадська організація або іншим законним чином? – запитав я
- Ні, не зареєстрована, — відповів цей чоловік, адвокат за фахом
Тоді які ж можуть бути договори з організацією – фікс, яка існує лише у хворобливій уяві? – розмірковував я.
Та й самі обставини розбійного нападу і зухвала поведінка цього «овочевого» рейдера — адвоката на чолі окупаційного загону викликали подив і відчуття небезпеки від перебування поруч із злочинним угрупуванням під керівництвом неадекватної людини.
Побоювання і припущення блискуче підтвердились вже через кілька хвилин — раптом зі сторони воріт пролунали відчайдушні крики Юлії Войводіч, яка не встигла навіть здаля подивитись на свої трактори, коли на неї напали найманці. Чоловік Негослав кинувся на допомогу дружині, але йому швидко скрутили руки і повалили на землю.
Несподівано, чи то з метою завадити мені відзняти цей епізод, чи то з іншими злочинними намірами, на мене, немов мавпа на ананас, цибнув Дмитрасевич – хапав за шию, одежу і за руки, намагаючись забрати відеокамеру. В цей час за моєю спиною так само нахабно діяв його спільник у червоній сорочці, який схопив мене ззаду за обидві руки. А ліворуч вже налазив бандит у чорному. Довелося чинити опір, пам’ятаючи про те, що калічити ні в якому разі нікого не можна. Суттєво допомогла моя смілива помічниця, яка намагалась відтягнути того гопника у червоній сорочці і мені вдалося вирватися з кола нападників. Бандитів від подальших дій зупинила лише та обставина, що неподалік знаходились свідки, увагу яких привернули відчайдушні зойки Войводіч. Вперше я пожалкував, що не маю зброї. Якби ці знахабнілі нелюди продовжували нападати – застрелив би без сумнівів і докорів совісті.
Пізніше за викликом Юлії Войводіч приїхали міліціонери і задокументували обставини цього злочину. Цікава деталь – рейдер Дмитрасевич теж дзвонив до міліції і теж викликав оперативну групу, стверджуючи, що «невідомі треті особи намагаються проникнути на базу», хоча пізніше брехав, що взагалі нічого не трапилось. Ну, точно мабуть хворий, або, пробачте на слові, виняткова падлюка.
Потім Юлія Войводіч показала мені поле, на якому рейдери закопали в землю врожай пшениці – тієї самої, з Аграрного фонду України та розповіла, як вони з чоловіком і працівниками міліції переслідували шкідника – тракториста.
Коли обстановка дещо розрядилась, на возі, запряженому конем, під’їхали дві місцеві селянки і надали безліч цікавої інформації. Виявляється, селяни ніяких договорів з рейдерами не укладали і взагалі сумніваються, що цих хлопців народили жінки. А зіц — голова віртуальної «спілки власників земельних паїв пан Берлінець, який виготовив фіктивний договір оренди між фіолетовою «спілкою» і рейдерами – це заїжджий «… п’яниця, сраколиз і сракомийник ...» (дивіться відеоролик).
І ще новина… В цей самий день на сесію сільської ради прийшли якісь поважні пани і повідомили, що банда рейдерів – то люди міністра сільського господарства України Миколи Присяжнюка і що пізніше селян будуть збирати на «сход села», щоб, як казав Шаріков, «все взяти і поділити».
Привітних балакучих жіночок теж не пустили на територію підприємства, хоча там знаходилось їхнє особисте «пайове» зерно.
Надвечір почали з’являтись нові дійові особи, ідейні вдохновителі злочину – секретар сільської ради, яка відмовилась спілкуватись з журналістом і її родичі та знайомі. Ці люди навіть не приховували невгамовної жаги загарбати чуже майно на підставі того, що їм не подобається, як хазяйнує Юлія Войводіч.
Але, як мені здається, прізвища справжніх кукловодів ще не повилазили на світ Божий. Справді, фінансувати угрупування з десятків найманців, щоденне утримання яких обходиться приблизно у 2-3 тисячі гривен, не по кишені ні злодюзі – голові, ні секретарці з родичами, ні маніакальному адвокату – директору рейдерської «овочево — бур'янової котельні».
На таке спроможні хіба що заможні і впливові можновладці. Такі, наприклад, як міністр сільського господарства України Микола Присяжнюк, аграрну політику якого я нарешті зрозумів і сповна відчув на собі 3 серпня 2012 року у селі Краснобірка Радомишльського району.
06.08.2012р. Ще один попався:
