Після оприлюднення списків кандидатів від об’єднаної опозиції «За Батьківщину!» про вихід з парламентської фракції БЮТ оголосили Сергій Міщенко та Вадим Коротюк (на фото). Перший, будучи досить відомим депутатом, який регулярно буває на засіданнях та виступає у пресі, не задовольнився  своїм непрохідним142 номером і гнівно відкоментував це у ЗМІ.
 
А от другий, до речі дніпропетровець, взагалі залишився поза списками – немає його в переліку кандидатів як по багатомандатному округу, так і серед мажоритарників.
 
Може це через те, що за всю свою каденцію нічим особливим не був примітний, окрім своїх габаритів? За весь час депутатства його не було чути ані в парламенті, ані на ток-шоу.
 
Хіба що завдяки своїй комплекції  вирізнявся серед інших у команді підтримки Юлії Тимошенко на судових засіданнях по газовій справі та ЄЕСУ. В кадрах телевізійних репортажів з місця подій  він стовбичив на задньому плані за спинами БЮТівський спікерів.
 
Причому незважаючи на грізний вигляд, той, на відміну від бойовиків-"регіоналів", жодного разу не взяв участь у сутичках – прямому фізичному протистоянні - чи то проти Харківських угод, чи то на захист мови. Хоча при бажанні запросто міг виступити гідним візаві для одного чи відразу декількох «донецьких». Та не наважився, перебуваючи далеко від епіцентру силових зіткнень. Може не хотів «даремно» підставлятися? Або боявся. Так, в підсумку, і не задіяв свій фізичний потенціал, за відсутністю іншого, на благо Батьківщини.
 
Виявляється, у своїх походах "За Юлю!", він брав участь не стільки заради торжества демократії й правосуддя, скільки заради себе – сподіваючись на гідне місце в списку. А як не отримав його, то, образившись, що не оцінили, відразу ж злиняв з фракції.
 
У Дніпропетровську Вадим Коротюк фінансував та курирував газету обласного партійного осередку ВО «Батьківщина»,  де за його сприяння виходили статті на тему гідного вшанування радянського минулого України, зокрема політичної спадщини Щербицького, а також нагальної потреби повернення Дніпропетровську статусу "не першого, але й не другого" міста на політичній карті країни. Запам’ятався він також розміщенням оповитих георгіївською стрічкою вітальних бігбордів до «Дня побєди» з  власною персоною, а ще замовними сюжетами про себе на місцевому телебаченні.
 
Свого часу на якихось загальноукраїнських зборах на знак особистої та всього партактиву Дніпропетровщини вірності лідеру партії подарував Юлії Володимирівні величезну шаблюку, яка, скоріше, нагадувала такий собі «меч Бушидо». Оце «в общєм», і все, що приходить на згадку про тепер вже колишнього бютівця.
 
Безславний фініш депутатського терміну совкової посередності.
 
P.S. Дуже прикро було побачити в прохідній частини списку на 46 місці іншого дніпропетровського совка, колишнього кучміста, а в недавньому минулому соціаліста, «шпалерового барона», ділка від політики, людиноненависника й професійну тушку Леоніда Сергієнка - тестя голови Дніпропетровського "Фронту Змін" Андрія Павелка, який розташувався на 29 позиції. Що ж, я попереджав.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.