пароль
пам’ятати
[uk] ru

Партія тушок


Партія тушок
Кажуть Тамерлан всіх перебіжчиків від ворогів ласкаво приймав в своєму таборі, випитував все що вони готові були йому розповісти, а потім наказував їх в урочистій обстановці розірвати кіньми. Логіка проста – винагороджуючи зрадника, ти проти волі плодиш зрадництво у власних же лавах. Чинна правляча партія цього правила явно не дослухається. Коли дивишся на першу сотню передвиборчого списку Партії Регіонів, перше що кидається в очі, там стає все менше старих заслужених регіоналів «з місць» натомість – все більше тушок.
 
Почати можна прямо з № 3 виборчого списку ПР – Сергія Тигіпка. Вже якось забулося що Тигіпко – колишній міністр економіки в уряді прем’єра Віктора Ющенка, колишній голова правління «Приватбанку», тобто найманий менеджер в імперії м’яко кажучи недружнього донецьким Ігоря Коломойського. Та це не все. Сергій Тигіпко – колишній голова партії «Трудова Україна». Саме через угоду між ТУ і ПР у 2004-му Тигіпко очолив штаб кандидата в президенти Януковича. У 2010 Сергій Тигіпко – лідер партії «Сильна Україна», яка пізніше влилася в склад ПР. Мета простеляння Тигіпка під ПР очевидна – гроші й влада. На що здатний такий кадр в разі коли запахне смаженим, він вже продемонстрував у 2004 році коли після Майдану він просто зник з політики. Може не дарма інший колишній партагеносе Тигіпка – Олександра Кужель, тепер іде в парламент по списку БЮТ?
 
Другий приклад ренегатства - № 7, Володимир Бойко. Колишній власник і все ще чинний директор ММК ім. Ілліча свої політичні кольори міняв вже неодноразово. У 2002 році він пішов до ВР в складі блоку «За єдину Україну». У 2006 році він був уже відомий як член фракції і спонсор Соціалістичної партії України. Нині він іде на вибори за списками Партії Регіонів. Люди які володіють такими активами як ММК ім. Ілліча, зазвичай ходять в Раду за депутатською недоторканністю та лобіюванням та преференціями для свого бізнесу. Проте нещодавно власником 75% ММК ім. Ілліча став Ринат Ахмєтов. А колишній власник комбінату вирішив зайнятися політичною кар’єрою. Чим іще дідусеві зайнятися?
 
Наступний, і певно найбільш скандальний приклад вищого пілотажу політичного тушкування - № 11. Дмитро Табачник. Не хоче, ну не хоче нинішній одіозний міністр освіти згадувати своє минуле ДО Помаранчевої революції. Але ми нагадаємо. «В руки міжнародних організацій, які розглядатимуть це питання за дорученням ООН, Держкомархів за дорученням уряду, Національна Академія наук може надати всю інформацію що нагромаджена за півтора десятиліття науково-дослідної роботи. Ця інформація підтверджує на нашу думку те, що голодомор в Україні був не тільки злочином проти людяності, але й потрапляє під дію конвенції, як акт геноциду» - це Дмитро Табачник зразка 2003 року. «Вимирали українські села, російські, молдавські, грецькі і так далі. Тобто, голод був, на мою думку, політичним руйнуванням селянства як соціального прошарку, як соціального класу, але він не мав етнічних характеристик… Але вони ніколи не були геноцидами, тому що однаково вмирали селяни різних національностей» - це вже Табачник зразка 2010 року. Що ж так змінило світогляд чинного міністра освіти? Ідейні переконання? На це питання уже відповів № 8 передвиборчого списку Партії Регіонів: «им тишина требуется, чтобы безнаказанно тырить государственное имущество… Дмитрий Табачник и радикализм – понятия несовместимые. Дмитрий Табачник и коррупция, кражи из музеев – это, да, совместимые».
 
Парад тушок триває далі. № 12 передвиборчого списку ПР – Олександр Лавринович. Ну от хто зараз пригадає жагучого агітатора Лавриновича, на мітингах Народного Руху році так у 90-му? Не пригадає ніхто і того, що членом центрального проводу Народного Руху Лавринович був аж до 2003 року, а у 2002 році був обраний депутатом від партії «Наша Україна». Правда депутатом він не став, позаяк того ж року був призначений міністром юстиції. На тому принциповість Лавриновича урочисто завершилася – міністерський портфель виявився смачніший за тогу народного трибуна. В Партії Регіонів для таких істот зібралася напрочуд гарна компанія.
 
Смалимо далі. № 17 – Володимир Олійник. Шановні от пригадайте у лавах якої партії цей діяч розпочав свою політичну кар’єру? Правильно – у комуняках. У 90-му році він був інструктором державно-правового відділу Черкаського ОК КПУ. Правда людям властиво  міняти політичні вподобання і тому у 2006 році Володимир Олійник – народний депутат від Блоку Юлії Тимошенко. Юлія Володимирівна зробила скажену помилку коли набрала у свій список до Верховної Ради подібних пройдисвітів, заспокоївши однопартійців заявою «БЮТ очищує». В результаті – Юлія Тимошенко опинилася на нарах, а Володимир Олійник – у Партії Регіонів.
 
Можна згадувати далі. Можна навести у приклад колишніх бютівців Васадзе, Хмельницького та Веревського – бізнесменів, які вчасно змінивши партійну належність за минулі два роки добряче приросли капіталами. Можна згадати литвинівця Зарубінського та колишнього нашеукраїнця Кінаха. Всі ці люди живуть за принципом «зрадити – значить передбачити». Вони робили так раніше. Треба буде – зроблять знову.
 
Тамерлан вбивав перебіжчиків, аби не плодити зрадництва, й тому не був зраджений сам. Нині президент Янукович відчуває себе хазяїном країни, й тому спокійно набирає тушок до лав своєї політсили. Проте все колись зміниться. Коли під ногами чинного президента закачається земля – тушки зроблять те, що вміють робити найкраще. Вони – зрадять.

Дмитро Калинчук
© Дракон [01.08.2012] | Переглядів: 8123

2 3 4 5
 Рейтинг: 48.1/63

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти або зареєструватися



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Відновити пароль :: Реєстрація
пароль
пам’ятати