Сталося те, в чому, зрештою, ніхто й не сумнівався – Володимир Литвин підписав антиукраїнський мовний закон Ківалова-Коліснічєнка.
 

 
В принципі, слова, винесені в заголовок не зовсім відповідають дійсності, бо Литвин і так вже давно стоїть в певній позі перед режимом Януковича.
 

 
Просто цього разу він повів себе, як досвідчена повія, що на прохання клієнта, грає цнотливу панночку. Для виду ламається, навіть трохи опирається, заливається рум’янцем, навіть трішечки обурюється (але не так, щоб аж дуже), а потім таки віддається у неприродний спосіб.
 

 
Головне, що і сама повія, і клієнт наперед знають чим все закінчиться, але такі правила рольових сексуальних ігор. Головне, щоб клієнт (в нашому випадку ПР-клієнт) отримав максимум задоволення. Що, зрештою, і сталося.
 

 
Регіонали отримали масове задоволення і від краси розіграної вистави, і від самого факту нагинання Литвина.
 

 
Спікер, підтягнувши штани, побіг витирати сльози маминим рушником. І не зовсім зрозуміло, чи то сльози від приниження, чи, навпаки, сльози радості від отриманого задоволення. Швидше за все – друге.
 

 
У повій, в тому числі політичних, така доля – вчитися отримувати задоволення навіть від приниження. Чи, принаймні, робити вигляд, що ти це задоволення отримуєш. Головне, щоб клієнта не прогнівити. Хто платить гроші, той і замовляє позу для… танцю.
 

 
Що далі?
 

 
А далі все, як в борделі. Доки повії користуються попитом у клієнтів, їх тримають. Якщо попит падає – їх заміняють молодшими й викидають на вулицю. Литвину й іншим тушкам варто б про це пам’ятати.
 

 
Втім, я оце зараз подумав, що некоректно порівняв українських політиків з повіями.
 

 
Тому прошу вибачення.
 
В повій, а не в політиків.
 
P.S. Дякую Андрійкові за картинку.