Вона просто вдихатиме аромат жасміну, навіть не торкнувшись його руками, а так, лише піднявшись навшпиньки.
                                                                    Цікаво, що вона відчуває...
 

 
  Полум'я обпікає руки, шию, обличчя. Але вона сидить. Вона любить, коли гарячий подих багаття сміливо торкається її тіла... От знайти ще б такого чоловіка, який би мав таку ж шалену пристрасть стихії і в той же час міг просто зігрівати і заспокоювати, як це багаттячко...
 
Біля вогню сидить Жінка. Багато хто дивиться на неї, як на Фізичну Жінку, не розуміючи, що в ній ще може жити Моральна і Духовна, які разом із Фізичною складають одне неділиме ціле.
 
Блакитна сірість її очей, ні, краще - сіра блакить її очей ховає в собі щось на зразок романтизму. Ховає, бо він нікому не потрібен, ні їй, ні тим більше - іншим, але так сталося, що він в неї є, отже, треба його замурувати сірим кольором, який зільється з кольором очей і ніхто його не помітить. Так буде краще. Для чого, не відомо, але ж, напевне, краще. І також неодмінно буде краще, якщо їй ніхто не подарує квітів, які вона обожнює. Бо це принесло б їй задоволення і за нього прийшлося б розплачуватись, тобто зробити у відповідь щось таке, щоб теж потішило ту людину. Вона нізащо не збирається нікому догоджати. Вона просто вдихатиме аромат жасміну, навіть не торкнувшись його руками, а так, лише піднявшись навшпиньки. Цікаво, що вона відчуває у цю секунду? Ні, вона не мріє про казкового принця, вона знає, що принців не існує. Вона подумає, що було б дуже добре, якби можна було постійно залишатися в такому приємному стані, як тоді, коли кохаєш ці біленьки квіточки. Тобі просто спокійно і добре, може ти ні про що взагалі і не думаєш. Але неймовірно швидко минають ці секунди і забирають із собою і це ніжне відчуття. І хочеться знайти його знову, але у чомусь іншому, а не тільки в квітах, щоб і тривало воно довше. Тут і починаються страждання. Бо невідомо, чи існує щось інше, чи ні. Стільки часу вона витрачає на те, щоб шукати і чекати. І тоді здається, що ось воно, ось. І раптом воно перетворюється на буденне і звичайне і знову доводиться відправлятися на помуки. Навіть зараз, коли Жінка сидить біля вогню, вона продовжує цей болісний пошук.
 
  Ій пропонували багато чого; щось вона пробувала на смак, щось зразу відкидала, та ще нічого не викликало в неї справжнього захоплення.
 
Є в ній одна дивна річ : слабість поєднується із силою. Вона може довго з чимось боротися і, коли здається, що незабаром і перемога, опускає руки. Потім їй стає соромно і вона знов набирається відваги... щоб знов програти, хоча в цьому і не має потреби. Так... лише безглуздя, яке буває від надмірного розуму. Парадокс? Може й так. Та тут це ні для кого немає значення, ніхто не буде напружувати свій мозок, щоб розібратися в цьому. І вона їм за це вдячна, бо в іншому випадку їй би довелося бути їм зобов'язаною. А так вона вільна...
 
                                                                   Біля вогню сидить Жiнка...
 
                                                                             Лiдiя Жумай