Біля вогню сидить Відданний і кохає ту, яку не слід кохати, яка обпікає жагучим холодом через те, що так само хтось обпік у свій час і її.
 

 
Руде полум'я сьогодні ледь-ледь виглядає з-поміж сухих гілочок, які, здається, намагаються розчавити його на його ж власному вугіллі. Біля вогню сидить відданний. Він піджав під себе коліна. Йому так погано зараз. Він виглядає таким жалюгідним, а почуває себе ще жалюгіднішим. І в цьому він звинувачує всіх : зірок, під якими він народився, місяць, який занадто засліплює йому очі в Совість, яку так іноді хочеться обійняти і не можна. Взагалі-то про совість окрема розмова. Дивиться він на неї і хочеться йому до чогось причепитися, щоб розчаруватися раз і назавжди. Та щось не знаходить погляд нічого поганого, навпаки, змушує ще більше обожнювати й кохати. Від цього Відданний почуває себе ще гірше, майже побитою собакою, майже сміттям, викинутим підлітками при дорозі. Йому ніколи не бути з нею, вона занадто гарна і свята. А він, як покірний слуга, буди слухатися її у всьому, що вона не скаже, він буде оберігати її від чужих поглядів, обійм, він засипле її квітами, загодує цукерками, він буде завжди поруч, навіть тоді, коли він непотрібен, чи тоді, коли його не помічають. Це не має значення, головне - відчувати її тепло поруч. Так, він знає, що вона мріє про іншого, занадто часто вона поглядає на місяць. Але ж її мрія не здійсниться і їй доведеться повернутися до реальності, і у цей час у реальності буде поруч він, вона зрозуміє, що ніхто її більше так не кохає і не кохатиме, як він. Так, вона буде з ним, - скільки разів він уявляв собі це, коли ніч паморочила йому його свідомість, коли вона шепотіла йому на вухо солодкі враження, які можуть бути з коханою в майбутньому. Він хоче її. І яка різниця, що вона думає про це? Він кохає її!. Це смертельний вирок і тут нічого не поробиш. А вона... вона дивиться на нього, як на друга, якому можна сповідатися у своїх соромних думках, який буде стрибати від радості, коли ти подзвониш, який кохає тебе одну, не дивлячись на всі твої помилки, але... як на друга...
 
Як іноді зігріває серце думка, що ти комусь потрібна і хтось тебе чекає. Та не дивлячись на це, вона б зробила все, щоб він не страждав через неї. Бо цей солодкий біль виймає його душу. І вона зробила йому подарунок, хоча знала, що потім буде ще гірше. Вона дала йому відчути смак своїх губ. Він не міг зупинитися, ніби хотів напитися цим вином на все останнє життя. Та це був лише подарунок, в неї не з'явилося кохання до нього і нічого не змінилося. Він знову буде проводжати її знову купувати цукерки, яких в неї і так забагато і мріяти про те, що вже сталося, що ніколи не може повторитися і що є, як це не прикро, лише дружнім подарунком.
 
Біля вогню сидить Відданний і кохає ту, яку не слід кохати, яка обпікає жагучим холодом через те, що так само хтось обпік у свій час і її.
 
                                                                                          Лiдiя Жумай