Вечір Третій
 
  Біля вогню, тонучи в своїх широких штанцях, сидить ще хтось. В нього дитяче обличчя, ніжна шкіра, м'яке волосся. Ні, це не Янгол. Його звуть по-іншому. Це - Сміх. Він такий юний, але все вже перепробував. Невідомо, для чого йому далі існувати? Може, він хоче винайти якийсь новий спосіб вбивати час і при цьому не божеволіти від нудьги.
 

 
Червоні й темні смуги від вогнища скочуть по його щоці. Він муркоче біля вогню, ніби кошеня біля лагідного хазяїна. Він сміється тому, що він сам віддав своє кохання минулому власнику, вiн сміється тому, що його маленьке тіло пройшло вже всі іспити життя, хоча воно нещодавно почалося. Він завжди сміється - це єдине, що йому ще не набридло. Він сміється для того, щоб ніхто не бачив його сліз.
 
Дивно. Хтось так потребує його тепла, але він зостався один. Йому так легше... легше помирати у цьому кольоровому житті. Так, він вважає себе вільним, як і усі тут. Йому навіть подобається смоктати чиїсь обслюнявлені цукерки і передавати їх по естафеті комусь іншому. Він знаходить щось приємне і в тому, щоб кутатись із кимось однією ковдрою, не бачучи навіть, чиє там сховалось обличчя, і в тому, щоб гортати сторінки якихось страшних казок, і в тому, щоб задихатися в сірому повітрі. Та більш за все він любить сміятися, піднявши догори ноги, тоді, коли є привід і тим паче, коли його нема.
 
Ото ж, біля вогню сидить і захлинається своїми веселощами СМIХ
 
                                                                           Лiдiя Жумай