Надісланий електронною поштою до центру громадський зв’язків Головного управління МВС в Дніпропетровській області текст публікації «Бандоохоронців» на «Дурдомі.in.ua» не залишився без реакції. За два тижні місце описаних подій відвідав співробітник облуправління.
 
Старший лейтенант з розпечаткою розповсюдженої Інтернетом статті здійснив обхід квартир будинку № 138 по вул. Героїв Сталінграду, зібравши свідчення мешканців. Ті підтвердили факти регулярного порушення громадського спокою галасливими компаніями за столиком у дворі багатоповерхівки.
 
Завітав візитер і до автора допису. Поводився дуже ввічливо, в бесіді проявив себе чуйною людиною, щиро поспівчував спільному для багатьох жильців будинку нещастю і висловив тверду впевненість у вирішенні проблеми вже найближчого часу. Мовляв, якщо справа дійшла аж до обласного УМВС, то позитивні зміни неодмінно будуть.  
 
Враховуючи багаторічний досвід звернень до структурних підрозділів міліцейського відомства, такі запевнення були сприйняті, м’яко кажучи, з обережним оптимізмом. І без того стримані сподівання на реалізацію вартовими порядку благородного задуму з належного виконання ними професійних обов’язків на конкретній території невдовзі були підірвані черговими пригодами, що тривали дві ночі поспіль: з п’ятниці на суботу і з суботи на неділю, відповідно 20 і 21 липня.
 
Більше того, якщо раніше у відповідь на зауваження і жбурляння  водяних пакетів в місце знаходження порушників нічного спокою звідти чулася нецензурна лайка з дуже загальними формулюваннями на предмет фізичної розправи над тими, хто намагається припинити бешкетування (приміром, «ми тєбя, сука, уєбьом»), то тепер, вперше за весь час бандюками прямою мовою був озвучений конкретний і цілком реальний спосіб.
 
В ніч з 20 на 21 липня все почалося з несанкціонованого концерту просто неба, який стартував близько другої години ночі у вигляді вокального сола під акомпанемент гітари в галасливому колі товаришів по пляшці. Одна пісня, друга, третя… І все – блатняк. Жодної нормальної.
 
Зрозумівши відсутність перспективи зміни репертуару, як і закінчення концертної програми в цілому, автор цих рядків запустив звичний алгоритм протидії: попереджувальні постріли водяними снарядами, висловлення справедливого гніву з балкону з настійливими пропозиціями негайного припинення гучного неподобства, виклик міліції.
 
Вочевидь, бомбометання спочатку було сприйняте як самим солістом, так і його прихильниками, елементами шумового супроводу виступу, такою собі звуковою світломузикою. Тому реакції – нуль. Одначе після того як черговий снаряд розірвався в безпосередній близькості від виконавця, а відтак, можливо, забризкав його, той вирішив трохи перерватися.
 
Відклавши гітару, він роздратовано мовив, що йому це жбурляння вже набридло, а якщо воно триватиме, то у відповідь він почне відстрілюватися в натурі, зазначивши при цьому, що в нього є чотирнадцять патронів. Не більше, але й не менше.
 
- Якщо ти, скот, негайно не закриєш пельку, то викличу міліцію, от їй, гнида,  і розкажеш, скільки в тебе, мудака,  патронів, від чого і для чого! За одно і перерахуєте. Зрозуміла, сволота?! А ну забирайся геть звідси!!!
 
Мій палкий виступ змусив соліста дещо принишкнути. Можливо той подумав, що справді зайвого ляпнув. Одначе згодом, зваживши всі «за» і «проти», потроху знову став бренькати. І чим далі, тим гучніше.
 
Що ж, настала черга наступного етапу: виклику міліції. В міському відділі № 7, що в 3-5 хвилинах неквапливої їзди від місця галасливих пригод, спочатку не взяли слухавку. Може відпочивають? От щасливці. На повторний дзвінок там вже було зайнято. Теж саме і щодо третього, четвертого та, як виявилося потім, багатьох інших дзвінків, зроблених  до половини п’ятої ранку – часу закінчення концертної програми.
 
Коли стало зрозуміло, що розраховувати на ментів-дармоїдів з міського відділу № 7 не доводиться, а усвідомлення факту прийшло близько 2:35, послідувало звернення на «102». Там, на відміну, від міського відділу, несли службу в реалі, а не уві сні, відтак пообіцяли екіпаж.
 
Через його відсутність протягом години, довелося повторити виклик. На «102» затримку пояснили завеликою кількістю подібних звернень, що для п’ятниці є звичною справою.
 
Тим часом соліст за столиком, на своє та шанувальників задоволення, співав вже у всю горлянку. Він зрозумів повну відсутність будь-якої небезпеки для себе і почувався повноправним господарем ситуації. А з чотирнадцяттю патронами й поготів.
 
Ну, думаю, точнісінько як в тій пісні «Выхода нет, скоро рассвет» («Сплин», РФ) – значить настала черга важкої артилерії. Знову вийшов на балкон, але замість целофанових пакетів з водою, метнув  в напрямку столику стару поламану табуретку, залишену тут про всяк випадок. От і згодилася. Досягнув асфальту, та з грохотом розбилася вщент.
 
Слід зазначити, об’єкти атаки практично нічим не ризикували: по-перше, відстань чималенька (це тільки здається, що 30 метрів від під’їзду до столика – всього нічого, а спробуй-но що-небудь докинути, не кажучи про табурет, якщо ти не спортсмен-метальник); а по друге - компанія під надійним укриттям у вигляді густого й міцного гілля дерев.
 
- Ти шо, блядь, охуєл?!! – почув знизу.
 
- Ага! Ну то ви розходитеся чи ні?
 
-  Нє-а, міліцию будєм ждать… ти ж обєщал, блядь… Ну і гдє она, на хуй? Нєма, блядь! Міліция!– відповів хтось з кампанії.
 
…І це ж треба, таки дочекалися. Викликаний о пів на третю наряд приїхав тільки після четвертої години. Наскільки я зрозумів, весь цей час міліцію чекали лише для того, аби вона… відпустила правопорушників по домах. Всього-навсього. Так хто ж  кому, як кажуть за тим столиком, «долбоеб»?
 
А як же розпиття спиртних напоїв у громадському місці, а порушення спокою в нічний час та ще й під гітару, а патрони, зрештою? Адже про все це було повідомлено на "102". Невже це не тягне на складання пртоколу? Приїхавши до місця пригоди, екіпаж мав би побачити людину з гітарою та його собутильників з розкиданими навколо пляшками.
 
Знаючи ж про висловлену погрозу застосування патронів для відстрілу, чому б не з'ясувати, що за цією фразою? Це було сказано просто так, по п'яні та з пересердя чи наступного разу виборювачі нічної тиші справді ризикують наразитися на вогонь у відповідь?
 
Захисників української мови під УкрДомом у вишиванках кийками зі всієї дурі гамселять, сльозогінним газом труять, а потім за це на самих постраждалих адміністративні й кримінальні справи заводять, а тут… Може Янукович якусь таємну маляву по органах розіслав, мовляв, таких як я – не чіпати, чи що?  
 
- Братухі, спасібо… - щиро дякували бандюковичі людям у формі за продемонстровану до них лояльність.
 
Так «нахуя», як кажуть за тим столиком, нам потрібна така міліція? «Хулі», продовжуючи користуватися термінологією завсідників хмільних посиденьок, нам утримувати цей непотріб? За що ми платимо цим дегенератам: лише за носіння форми? Чи може за розгін мітингів? За побиття опозиції? За наругу над національними символами? За переслідування українських патріотів? Та це ж не правоохоронці, а мєнтівсько-енкаведистська гниль.
 
Будівлю облдержадміністрації від пікетувальників з національними прапорами вони металевими парканами загородити завжди встигають – на це в них ніколи не бракує ані матеріально-технічних, ані людських ресурсів. Під час заходів на одного протестувальника доводиться ледь не по два міліціонера як у формі, так і в цивільному. Ще й з відеокамерами.
 
А от для того, аби приборкати глибокої ночі розперезану  п’янь, так ці вилупки або трубку взагалі не беруть, або півтори години їдуть там, де навіть заднім ходом проїхати від сили займе 10-15 хвилин. А приїхавши – не складають протоколи, як це їм подобається робити по відношенню до добропорядних громадян, які встали на захист України та рідної мови, а люб’язно відпускають бандюковичів по домах.
 
Міліція запопадливо обслуговує різних покидьків, людей з однією чи двома (як у Віктора Федорича) і більше судимостями, забезпечуючи їм режим найбільшого сприяння і в той же час не проявляє належного сумління в дотриманні прав й забезпеченні належного комфорту тих, в кого немає тюремного досвіду і хто не схильний до асоціальної та аморальної поведінки, обятженої пристрастю до зеленого змію.
 
За таких умов називати людей у формі ПРАВО- охоронцями, звісно, ніяк не можна. За самим фактом. Лише БАНДО-.  Міліція повністю перебуває на службі в бандюковичів – як тих, що у високих владних  кабінетах, так і тих, котрі за столиками на зразок того, що у дворі дев’ятиповерхівки по вулиці Героїв Сталінграда, 138.
 
Наступної ж ночі тиша була підірвана чоловічим басом і дзвінкими жіночими голосами близько 12-ої години. Надія на те, що чергова галаслива кампанія розійдеться сама собою розтанула близько половини першої. Цікаво, як там в міськвідділі № 7 – продовжують спати? Виявилося, ні. Тож, о 12:40 там прийняли виклик.
 
Минає сорок хвилин. Ні фіга. Що ж цього разу трапилося? Черговий сказав, що екіпаж йому доповів про виконане завдання – були у дворі і навели там порядок. З подальшої бесіди він розуміє, що отриманий звіт явно не відповідає дійсності. За 10 хвилин автіка з блимавкою заїжджає у двір, шанобливо відпускає базікал і їде геть. На щастя, ті таки розходяться. На годиннику вже пів на третю ночі.
 
Мимоволі згадуєш кадри по місцевому суцільно і наскрізь вілкулівському (за прізвищем голови ОДА) тv як міліцейське управління вже вкотре отримує у своє розпорядження новенькі джипи. В телевізорі – довжелезний, ледь не на всю вулицю ряд патрульних спецавтівок з екіпажами, готовими негайно зірватися з місця за першим викликом.
 
То де вони? Куди діваються? Хто, коли і навіщо в них катається? На яких сафарі? Чому люди, які страждають від регулярних нічних посиденьок з шансоном під гітару, ніяк не можуть дочекатися міліцейських нарядів?
 

"Губернаторський проект «Безпечне місто» передбачає створення в області єдиної регіональної системи безперервного патрулювання вулиць. Проект включає в себе забезпечення органів правопорядку Дніпропетровщини новими сучасними спецавтомобілями, обладнаними GPS-навігацією та передбачає вдосконалення системи диспетчеризації у відповідності до світових стандартів" - інформує газета облради "Зоря".
 
Чи вони всі - під УкрДомом? Пильнують за опозицією? Слідкують за політичними опонентами антиукраїнського режиму кримінальної тиранії? Щоби не дай Боже хтось серед білого дня з національним прапором не з’явився? МВС-НКВД рулить. Тим часом в Семиполках під Києвом вже «дорулилося»…
 
Щодо проблеми зі столиком, то міг би запропонувати наступний спосіб її вирішення: влаштувати там пост нічного чергування. Спочатку відрядити туди співробітника міськвідділу № 7. Якщо не буде справлятися з завданням, то нехай його, за принципом відповідальності керівника за підлеглих, змінює безпосередній начальник. Хто зараз відділенням керує, Мефодієнко? Ну от нехай він і заступає на службу.
 
Не виходитиме в нього, значить далі за ієрархією. Наступна кандидатура – хтось з керівних осіб міського управління. За громадський порядок у місті відповідає Седлецький? Значить йому і чергувати. Принаймні, на мітингах опозиції – він як штик. Ще з кучмівських часів з перервою на ющенківський період свободи і демократії. Зараз же знову пильнує.
 

В. Седлецький спілкується з пресою. Фото автора

 
А як не вийде в Седлецького, то нехай спробує Кузьменко з обласного управління, який до речі, на минулорічне звернення з приводу порушень громадського спокою на Героїв Сталінграда, таку нісенітницю у відповідь намолотив, що «зашебісь».

В. Кузьменко (у білій сорочці з бордовою краваткою праворуч) при виконанні службових обов'язків. Фото автора
 
Ну а якщо і він не впорається, тоді, має настати черга самого Віктора Бабенка – начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області. Нехай генерал-майор почергує ніч-другу. А взагалі – стільки, скільки буде потрібно.
 

 
Як розрулить ситуацію зі столиком на Героїв Сталінграда, 138 – може пересідати за інший. Навіть на 12 кварталі така гаряча точка далеко не єдина, не кажучи вже про все місто.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.