Мною утеряна мотивация писать  и  публиковать свои труды.   Ищешь понимание, поддержку, цепную реакцию на интеллектуальные аргументы, а наша просвещенная публика реагирует только в варварском стиле, по логике религиозных войн. Остается беседовать только с воображаемыми  последователями, ибо имеющаяся публика плотно закупорена в анклаве варварства. Я отнюдь не утверждаю, что у нас нет умных, высокообразованных, здравомыслящих личностей.  Конечно же есть, только их здравомыслие, их идеи, их гражданские позиции остаются на индивидуальном уровне, они все рассеяны, неконсолидированны, они все – частные лица, никоим образом не влияющие на общественные процессы. Лучшие, современно мыслящие люди у нас загнаны в маргинез, они изгои и чудаки в глазах общественности.
      Я сделал паузу на пару дней, почувствовав кризис публикаций, именно кризис публикаций, а не кризис писания. Писание и рисование  продолжается и дальше, а вот размещать материалы  как-то перехотелось.  И вот пришел ответ: мне надоело ждать какой-то существенной смысловой поддержки от нашего просвещенного сословия, я махнул рукой на эту варварскую просвещенность и переориентируюсь  на писание для виртуальных будущих своих читателей.
  Люди до «большой руины» меня уже не интересуют, они бесполезны и обречены, я теперь начинаю писать  для людей «после руины», для их нового сознания, которое будет более открыто для новаций и живых усилий. Как там писал Т.Шевченко :«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».  Здесь уже в самом названии чувствуется проблема для автора в коммуникации с читателями. Открываем  это сочинение – а там вся наша современная  украинская тематика-проблематика! Я розбив шевченківський вірш  на смислові фрагменти і кожен фрагмент супроводив своїм коротким коментарем. Ось що вийшло:
1 І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
1.Функціональний цикл суспільного  буття.
 
2.Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
2.Автор – мислитель, якого не сприймають свої.
 
3. Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
3.Картинка варварського життя українського народу всередині себе.
 
4.Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
4.Заклик до національної єдності, до побудови власної самодостатньої спільноти
 
5.Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!..
5.Поверхове, некритичне сприйняття чужого досвіду
 
5. а Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!
5а. Вивіз капіталів в офшори.
 
6. Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
6. Ідея очищення країни від негідної української еліти.
7.Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
7. передчуття кривавого бунту
 
8.Умийтеся! образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
8. незворотність приходу до влади «немудрих», привіт 2010?
 
9.Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
 
«Нехай скаже
 
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
9.Дефіцит раціонального світогляду серед українства.
 

10.Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
10. дурман  псевдопатріотизму.

11.У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
11.неспроможність правильно розуміти власну історію.
 
12.Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
12. Справжнє обличчя провідників української нації.
 
13.Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
 
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
 
13. Історичне чванство успіхами та перемогами, яким не виствачило розуму дати раду.
 
14.Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
14. українські колаборанти.
 
15.Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
На всій землі безконечній
Веселого дому.
15. Ілюзія-мрія національного відродження.
 
16. Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
16. Тяжкий вагар  історичного минулого українського народу.
 
17. Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
17. Ідея національної єдності через соціальне співробітництво та любов до ближнього.
 

     Отакі ми українці: понавтикали Кобзарю пам»ятників по всій Україні ,по цілому світу, аби лиш не виконувати його заповітів  реально.  Ми дивуємось, пишаємось таланту, мудрості Кобзаря обивательськи-відсторонено, - і все лише для того, аби не чути і не сприймати його реально, про що він писав, що він від нас, українців,  вимагав.
   Те, про що він писав 170 років назад   - всі ці проблеми українства залишаються  на місці до сьогоднішнього дня. Українство, як суспільний організм,  вже багато віків, як зупинилось у своєму історичному розвитку. До цього часу в світ випускається українська суспільна субособистість взірця 19-го століття з її варварським світоглядом, пристосована для життя в примітивній системі. Не називати ж розвитком безперервний ланцюг українських національних трагедій? Українство до цього часу не хоче вилазити зі свого схрону варварства на білий світ,  боїться пізнавати  сучасні цивілізаційні смисли. Шевченко до цього часу залишається дисидентом серед українства, його слово не має реального авторитету серед  українства, українство зодягнуло його образ у вишиванку, в кожушину і пустило по світу розказувати байки про волелюбний  український  народ. Ніякого структурованого волелюбного українського народу нема, є бидлонатовп, який щойно віддав в чужі руки владу, аби йому було комфортніше проявляти себе в звичній якості непокірних рабів-холопів.

ЩО, ТАРАСЕ,  НЕ ДОПОМОГЛА  ТОБІ  ТВОЯ  СВІЧКА?  НЕ ХОЧЕ  ТЕБЕ  ЧУТИ  УКРАЇНСТВО?
           Після свіжого  прочитання цього твору я трішки відчув себе плагіатором Шевченка.  Я вже два роки повторюю для нашої публіки ті елементарні істини, про які так промовисто сказав Шевченко в наведеному творі:
- про необхідність раціоналізації суспільної свідомості українства;
-про необхідність формування національної єдності різних соціальних прошарків українства;
- про пріоритет  довірливого співробітництва у справі  побудови самостійної української держави.
-про необхідність адекватної оцінки українством власної історії, власних традицій  та власної поведінки.
      Шевченко також  гостро  відчував  проблему  адекватного  адресата  для своїх звернень, тому в назві твору окреслив максимально широке коло потенційних адресатів, але й це йому не допомогло: він залишається непочутим до цього часу.  Якби зараз Т.Г.Шевченко балотувався б в ВР, то програв би ці вибори вчисту, так як його різка, категорична  громадянська позиція – «неформат»  для кволого українства. Я і сам  «спотикнувся»  об цей вірш якраз через те, що відчув подібну проблему: для кого писати, коли наявна  публіка не здатна адекватно сприймати  раціональні, рятівні  позиції?
      Узвичаєне українське лицемірство: церков набудували, а справжніх християн  - катма, пам»ятників Т.Г.Шевченку понаставляли,  а бажання слідувати його заповітам – жодного. У хитромудрих українців завжди так: то писана мудрість для офіційних поклонінь, а то – неписана мудрість для власного споживання( перше -для видимості, для вторинної реальності, друге -для серйозної, справжньої суспільної діяльності).  Розщепили власну цивілізацію на дві протилежності, - і ждемо від цього якогось подвійного толку, а по факту ,немає і десятої частини  толку.Отак, зі своїми неписаними хуторянськими премудростями ми і товчемося на одному місці вже багато століть, викликаючи презирство і кепкування зі сторони  сусідів.
Українці, коли ви відверто нехтуєте такими авторитетами , як Кобзар, то «кто вам доктор?». За дурною головою « караєтесь, мучитесь, але не каєтесь»?
  Питання до моїх затятих  критиків – «українських патріотів»: от ви мої статті вже два роки безжально мінусуєте, обзиваєте маячнею та нісенітницею. А ви Кобзаря, взагалі, читали, він же ж критикував українську націю ще різкіше, ніж я?  Перечитайте хоча б цей вірш.  Виходить, що Кобзар для вас – це просто ще одна ікона, до котрої потрібно по святах ходити на поклон, а що він писав, до чого закликав – то вже не вашого ума діло. І таке  відношення до писаного слова стосується не лише простонароддя, але й освіченої нашої верстви.
  Що змінилось в українському домі за 170 років після цих слів поета?  - Практично нічого. Тільки поповнився список національних  трагедій та список негідних, безтолкових, продажних українських «гетьманів», а всі базові проблеми українства залишились на місці, лише загострились і примножились. Самое  же печальное то, что даже сейчас, после двух лет ускоренной варваризации,  нет никаких признаков того, что в среде просвященного украинства образовались группы здравомыслящих, которые понимали бы  в полной мере абсурд происходящего с украинством.
Насамкінець процитую шевченковий епіграф до цього програмного вірша:
«Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20»
 
На це скажу ще більше: немає сравжньої любові до Бога, немає сравжньої любові до України без справжньої любові до ближнього свого.  Де зараз  поділись оці легіони «палких любителів України»?  Розчинилися в повітрі?   Українське суперлицемірство – це такий спосіб консервації свого варварського суспільного буття – і нічого іншого.

  А так уже лучше: Кобзарь и развесистая клюква, т.е. развесистая калина.