Кілька років тому, у пошуках потрібної інформації (Інтернет бо в багатьох питаннях іще необізнаний), привела мене цікавість і потреба до Київського депозитарію парламентської бібліотеки…
 
Невеличка брошурка, 1829 року друкована, скоїла тяжкий антидержавний злочин з моїм нетвердим сумлінням: поставила під сумнів ту реальність, у якій ми живемо та, начебто, маємо бути щасливими.
 
Там не було ані про масонські змови, ані про політичні сили чи необхідність підтримки когось із них на чергових «виборах», не було кольорових малюнків…
 
То була напівнаукова праця, щось на кшталт замітки чи власного роздуму. Не тому, що це не наука, чи щось там не вірно, а тому, що наукове, у розумінні автора, це щось більше і за обсягом і за багатьма показниками.
 
Наука сьогодні, наприклад, це коли дисертацію пише проФФесор, а власне дисертація настільки вагома для всесвіту, що її намагаються нікому і не показувати.
 
Сьогодні наука потрібна для дисертацій та пільг, а не навпаки.
 
Тож нещодавно і великий борець «за правду» (главред одного зі Інет-порталів) захистила кандидатську дисертацію на життєво значущу тему: «Інтернет і людина» і стала кандидатом наВук. Звісно, це нечуваний прорив у науці, небачені інновації, невідворотнє покращання життя.
 
Багацько ми знаємо і кандидатів наВук, і докторів, і проФФесорів… Але, чомусь, науковцями назвати їх неможливо.
 
Той автор, брошурку якого я читав, навіть і не був офіційно науковцем, проте він доказав (хоча і як припущення) ті речі, про доказ яких змогли говорити лише через 150 років, завдяки археологічним знахідкам.
 
Наукова дисертація сьогодні — сто сторінок тексту, дві сторінки «Використаної літератури». Хоча більшість зазначеної літератури там «для ваги», використовувалося лише кілька підручників, а сама дисертація – швидше надбання наукового керівника.
 
Та ж, майже двохсотрічна брошурка, що її бачив я, на кожній сторінці містила лише півсторінки власне тексту, а півсторінки — посилання на джерела. І логіка і якість цих посилань суттєво відрізняється від сучасних, де у 99% посилаються на дві-три сучасних книжки.
 
Ті ж посилання були на латині, грецькою, французькою та іншими мовами. І саме посилання на іншомовні джерела були в переважній більшості. Вік джерел — від тих сучасних, до 13 і раніше століття н.е.
 
«Ненаука» тоді і «наука» сьогодні чомусь відрізняються як суто німецькі та суто китайські автомобілі.
 
Просто порівняння цих «наук» стовідсотково свідчить, що із суспільства вирізали розум, і, найголовніше, знання, пам'ять, історію.
 
Стає очевидним, що відчуття інтелектуального прогресу — це фейк, і хтось його вклав. Нам кажуть, що ми розумні, а древні — дурні. Сьогодні ми вумні, а вчора жили дебіли та трагладіти.
 
Сьогодні ми культурні та справедливі, а до нас жили примітивні істоти, які не користувалися Інтернетом та бензином.
 
Навіщо нас відірвали від величезних підходів та інтелектуальних набутків минулого, від багатотисячолітніх досвідів?
 
Чому нам постійно кажуть, що зараз ми живемо краще? Чи не для того, аби ми викреслювали «старе» із себе?
 
Навіщо із морально-розумового середовища нам лишили лише від сили 2% того, із чим залюбки може жити людина?
 
Звісно, бо сьогоднішні «високорозвинені» тоді ризикують одужати від консюмерізму. А якщо одужають від нього, то не потрібно буде стільки працювати на кредити, купувати ту купу речей які людині і не потрібні, тім більше у світлі надто короткого життя…
 
Бо тоді люди побачать, що вони раби, і, навіть не ті темні середньовічні, а нечувано гірші… Раби, у яких забрали не лише робочі години, а й розум, пам'ять, родину, реальність та тверезість. Це все замінили корпоративною етикою, громадянством, політикою, синтетичною та штучною їжею, річками без риби, лісами без тварин, подвір’ями без скота, але з авто в кредит.
 
Матюки замість мови батьків, пиво замість козячого молока, виробничі показники, замість навчати (тобто бути разом у цей час) свого ремесла своїх численних діточок.
 
Замість цілющого свіжого повітря — перекури для зняття стресу (можна, навіть, не виходячи з офісу). Таксі до супермаркету, замість спуститися до погреба. СМС-ка дружині в інший кінець міста, замість праці з нею та дітьми на одному подвір’ї чи полі.
 
Чи нічого з нас не вирізали «надрозвитком» та «надпрогресом»?
 
Учора на чергових велопокатушках, збившись у лісі з дороги, потрапив до одного села…
 
Воно якесь дуже незвичне, там щось не так, як ми бачимо щодня… Маленький хутір, від якого на мапі є лише назва. Звісно, там є люди, є машини. Але щось там не так… Там не так як у містах насаджена природа, некомуністично якось.
 
Останнім часом полюбляю кататися на велосипеді селами та лісами Київщини, Житомирщини… І зрозумів, що природу від нас теж забрали. Бо ми бачимо не те, що насадила природа, та як насадила б вона. Ми бачимо лише те, навіть ліси, як насадила людина — жахливим «квадратно-гніздовим способом». Та й природніх річок ми теж не бачимо… Бетонних бо дамб природа не створювала, та штучних русел.
 
Проте ті нечисленні місця, де бачиш природу, дають про себе знати… Вони зовсім по-іншому впливають на людину. І споглядання та розуміння того стократ цікавіше навіть, ніж сваритися на форумах чи грати гуртом у Контр-страйк. Навіть Ютуб не такий цікавий.
 
І той маленький хутір, який бачив — він просто зупиняє і, навіть, якось першим часом болісно впливає на урбаністичних калік, яких сформували дурні люди, а не розумна природа.
 
Я тонко відчуваю подібні речі, тож зупинився, якраз біля таблички, яка пролила світло на відчуття…
 
Археологічні знахідки кажуть про цей хуторок, що в ньому жили люди ще 4 тисячі років до нашої ери, жили півтори тисячі років до н.е…
 

«На території поселення знайдені також матеріали періоду пізнього неоліту (4 тисячі років до н.е.) епохи середньої бронзи (друга половина 3 тис. до н.е.) белогрудівського горизонту тшеницького культурного кола періоду пізньої бронзи (12–11 ст. до н.е.), жаботинскього типу передскіфського часу (8 ст. до н.е.), ранньоскіфського часу (7 – перша половина 6 ст. до н.е.) періоду пізнього середньовіччя (16–18 ст.).»

Навіть не знаю, як ставитися до тих, хто пишається тим, що Москві 850 років, а США — 250… Цим людям однозначно щось вирізали: розум, пам'ять, повагу до життя і ще багато чого.
 
Маленьке поселення під Києвом старіше за Москву щонайменше в 6 разів… Та й ацтеків і майя хіба не було? Звісно, фраза «Америці 250 років» значущіша для «розвинених» ніж 3 чи 5 тисяч років життя тих, кого демократично запихали в резервації.
 
Хіба це не докази, що населенню вирізали пам'ять та розум?
 
Вирізають і сьогодні, і зараз.
 
І не для того, щоб ми були розвинені чи розумні, мали родину та свободу.
 
Тож поки тепло та вихідні треба брати рюкзак та велосипед (раніше були коні) та зрозуміти, треба згадувати те, що в нас вкрали… — треба роззомбовуватися…