Любі мої друзі! Я, звичайно, дякую всім вам за те, що ви урочисто стали докупи на спротив свавіллю хамської влади. Дивлячись, як ви маршируєте у вишиванках і голодуєте за правду, я плакала. Серйозно.
Але скажіть, дорогі, будьте ласкаві, хто б захистив Українську мову від вас самих? Ви ж постійно зневажаєте мною, принижуєте мене. Бо ви не хочете слухати один одного. Та й самих себе не чуєте.
Людоньки добрі, я не хочу бути лайкою! Не лайтеся мною! І не лайкайте чужу лайку! Майте ж елементарну повагу до своєї мови! А то як починає добродій з цигаркою в зубах спльовувати всілякі матюки про офісний планктон та вуличну бидлоту, про інтелігенцію, пациків та гопників, про гуманістів, толерастів, жидів, москалів і педерастів, про ментів, прокурорів, суддів, про олігархів, міністрів, депутатів і багатьох інших покидьків, а найбільше закрутить про обраного вами президента, такого і розтакого, що вуха в’януть! Кажете, не в’януть? Тоді з якого місця у вас ростуть вуха?!
Ви мене не любите, ви мене гвалтуєте! Ви не можете ні про що домовитись, окрім планів, кого ненавидіти та з кого глумитися завтра! Ви видираєте у мене серце і перетворюєте на зомбі! Ви запліднюєте мене своїм жаргоном та цими тупими «мемами», в яких більше багнюки, ніж сенсу! От скажіть, ви можете не срати один одному на голови? Або не я ваша мова, ваша справжня мова – лайно усіх сортів?!
Та я б ще пробачила вам невміння домовлятися, якщо б ви вміли мріяти. Але ви не вмієте і не хочете мріяти. Ви нічого доброго не створюєте, тільки купуєте та лаєте поганий товар. Ви вважаєте ідіотами, кретинами, імбецилами, школотою, придурками, ненормальними, навіженими, голубими, недоумками, егоїстами, психами і брехунами всіх, хто бере на себе сміливість мріяти вголос, втілювати свої мрії та пропонувати вам творити краще майбутнє своїми руками. Звідки ви взяли, босяцьке плем’я, ніби ідеалізм – це дитинство, а цинізм – ознака дорослості? Якого клею нанюхалися, що до ваших мізків лише фекалії липнуть?! У якій підворотні на рік старший недоросль на зразок того, якого ви обрали царем у своїй країні, пов’язав кров’ю вашу зграю малих дурників, змусивши забути про честь та мрії і скрутити шию лежачому п’яничці, бо, по-перше, «прикольно» і, по-друге, той, сука, бач, «не наш»? Це, кошенятка мої здичавілі, ваша вершина зрілості, мужній подвиг та очищення батьківщини?! Який Вовочка вас навчив, що країну врятують масові розстріли?
Ви перевернули мене догори дригом. Кажете одне, а маєте на увазі протилежне. Бізнес для вас – грабунок, політика – беззаконня, мистецтво – обман, життя – споживання; замість народу – натовп, замість любові – секс, замість правди – ненависть, замість закону – репресії, замість свободи – мертва традиція, замість мови – відмовки. Ви любите темні діла і зневажаєте чесні слова, які могли б пробудити вашу совість, якщо б ви насмілилися називати речі своїми іменами.
Вам знайоме слово «совість»? Знайоме? Кажете, це така фішка, якої нема у ворогів? А чим ви відрізняєтесь від своїх ворогів?! Знаю-знаю, мовою. Якщо б не я, пропали б ви без мене. От і пропадайте. І воріженьки ваші згинуть, як роса на сонці. Тут, панове, така історія. Нам, всім мовам, набридло, як ви нас використовуєте. Тому ми оголошуємо страйк. Он російська мова теж ще з часів Брєжнєва іспитиваєт глубокоє удавлєтварєніє, как їйо імєют. Інгліш теж не в захваті, що більшість населення цієї планети твердо знає ін інгліш лише три слова – фак, шіт і окей. Я вже не кажу про китайську. Її розуміють лише китайці. Я їй співчуваю. Тим більше, що ви, примітиви вульгарні, кожне речення довжиною більш ніж десять слів схильні вважати китайською грамотою. Ми оголошуємо страйк!
Ви самі вирішили, що людина людині вовк. Вперед, вийте по-вовчому! Поки не передумаєте. В процесі еволюції. Почуєте свою совість – людська мова до вас повернеться. Отака фігня, кошенята.
Послання тричі оголошено під Українським домом 13 липня 2012 року.
