Не на жарт розгорнулись баталії в Києві та інших містах України з приводу, по бандюковському «пропихнутого», у ВРУ закону «про мови»…
 
До речі, а як до цього віднеслись ті люди, яких цей «закон» буцім то захищає? До прикладу, що сказав з цього приводу російськомовний українець Денис Казанський («Поступ», №5 2012, м.Львів, «Я НЕ НУЖДАЮСЬ В ВАШЕЙ ЗАЩИТЕ»):
 
«Клянусь, меня никто не притесняет и не выживает с Украины. Я без проблем понимаю украинский язык и в то же время имею свободный доступ к русской литературе, музыке и видеопродукции. Правда, есть одна проблема – мне бывает стыдно за свою страну, но к языкам это отношения не имеет.
 
Мне бывает стыдно, когда я читаю в иностранных СМИ статьи о коррупции и тупости украинских чиновников. Когда вижу по телевизору отмотавшего два срока президента. Бывает стыдно, когда вижу в газетах фотографию глуповатой физиономии В.Колесниченко.
 
Мне очень мешает позорное качество услуг в госучреждениях, инфляция и убожество инфраструктуры украинских городов. Меня изрядно напрягает совок в названиях улиц, и я не хочу ежедневно видеть этот хлам по той же причине, по которой вы не носите советских твидовых пиджаков. Если вы так сильно беспокоитесь о моём комфорте, сделайте с этим что-нибудь, но оставьте в покое языковые вопросы.
 
Поверьте, меня, русскоязычного, совсем не беспокоит существование в Украине украинского языка. Меня сильно беспокоит провокационная деятельность Партии регионов.
 
Я прошу вас – идите к чёрту с вашими рваными рубашками. Мы тут, в Донбассе, замычим хоть по коровьи, только бы вы убрались из парламента и никогда больше о себе не напоминали.»
 
Ну, це, так би мовити, думки наших сучасників. А що кажуть з того приводу классики? А ось що: «Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав'язує їй свою мову» (Карл Маркс).  Досить категорично классик висловився з цього приводу однак...
 
Стосовно мітингу в Києві. Мене чомусь не покидає відчуття якоїсь награності, театральності всього того, що відбувається. Може я помиляюсь, але складається враження, що хтось зі сторони курує, так би мовити, весь цей процес.
Ось чи не з «режисером» розмовляв Арсеній Яценюк по телефону «за кадром» (це йому так здавалось)? Його нервову розмову з невідомим співбесідником вдалося зняти журналістам Телекритики.
 
Стурбований Арсеній Яценюк комусь заперечував по телефону: “Я не можу це зробити особисто, тому що якщо я зроблю це особисто, то я мушу до вас в партію вступити. Мені можна бамбук курить. Це по суті неправильно! Мене не зрозуміє ніхто!..” Друга хвилина кліпу: http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=V4fmnathuU0
А коменти під цим кліпом – «ето шо-то с чєм-то!»…
 
Проте, під цим, більш «свіжішим» кліпом http://www.youtube.com/watch?v=zIGWEEMG5Hs&feature=related  no comment. Якось навіть дивно, однак… Процитую завершення виступу: «…Наша звитяга - у тому, що ми повернули собі почуття віри, що Україна може бути іншою державою. Ми зробили крок до того, аби знищити розчарування й зневіру людей. Ми маємо майбутнє, і ми обов'язково переможемо. До боротьби, товариство!
Слава Україні!».
 
Хочеться вірити, що мовлено це було від серця, від душі, а не по сценарію невідомого «режисера». Хочеться… Вірити…
 
А може дійсно, пора вже нам всім «просипатись»?... Але ні, ще рано. Ось коли наші депутати-опозіціонери повернуться зі своїх законних двохмісячних (!!!) відпусток (це державної ваги справа – їх «коротесенькі» відпустки): Канари, Гавайї, Мальдіви, Сейшели тощо… …ось тоді ми і почнемо «просипатись», позаяк тільки тоді вони зможуть нас очолити в цій боротьбі праведній. Раніш аж ніяк…
 
Жартую, ясна річ, але жарт цей мій вельми сумний однак…
 
Отож бо і воно.