РОСІЙСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ: РЮРИК ЧИ БОГОЛЮБСЬКИЙ ?
Чи мав Рюрик і народ Київської Русі відношення до племен, що населяли сучасну Московщину?
У цьому питанні важко спиратись лише, скажімо на «Повесть временних лет», оригінал якої до нас не дійшов, а свого часу академік Шахматов довів, що вона протягом століть переписувалася принаймні двічі. Пізніші дослідження встановили п'ятикратне переписування окремих її фрагментів» http://feb-web.ru/feb/todrl/t04/t04-009.htm
Тож звернемося до беззаперечних фактів, частину яких можна перевірити і сьогодні.
Син міністра освіти Російської імперії, президента академії наук, графа Сергія Уварова Олексій, в 1851 році на території Московщини (на Ростово-Суздальських та Рязанських землях) розкопав ТИСЯЧІ курганів і не знайшов ЖОДНОЇ слов’янської могили. Усі останки були фінського походження, а кургани датувались VІІІ—XVІ століттями:
«В 1851 году под моим наблюдением разрыто в Суздальском и Владимирском уездах на 17 группах 757 курганов. В 1852 году раскопки произведены были в Юрьевском и Суздальском уездах, и на 77 группах разрыто 2318 курганов. В 1853 году раскопки произведены были под наблюдением П.С. Савельева в 44 уездах Юрьевского и Переславского уездов, и разрыто 3414 курганов. В 1854 году раскопки произведены были в Переславском и Ростовском уездах; в 25 пунктах разрыто 1240 курганов.
Всего исследовано в протяжении четырех лет 163 местности и разрыто всего 7729 курганов» ... «Даже присутствие, к прмеру, норманнов в Городце, не отвергает первоначального тут поселения Мерян, которое также подтверждается раскопкой вещей, обычных, как мы видели, наряду одних Мерян и сродных с ними других финских племен».
Археолог також наводить сотні найменувань річок, озер та населених пунктів, де ці назви, з одного боку, доводять належність до одного народу, а з іншого – жодного відношення до слов’ян : «…Эти названия не имеют славянского корня и поражают нас совершенно чуждыми звуками…. Многие из этих названий повторяются в самых отдаленных между собою местностях, доказывая этим не только свое этимологическое единство или сродство, но также и единство происхождения первых обитателей этих стран. Только один и тот же народ мог, раскинув свои селения на обширном пространстве повторять те же имена, или давать названия одинакового этимологического происхождения» . Автор зазначає, що за поясненням лінгвістів, ці назви носять давньофінське походження. Це ж саме визнає і російський історик Ключевський.: "На обширном пространстве от Оки до Белого моря мы встречаем тысячи нерусских названий городов, сёл, рек и урочищ. Прислушиваясь к этим названиям, легко заметить, что они взяты из какого-то одного лексикона, что некогда на всём этом пространстве звучал один язык, которому принадлежали эти названия, и что он родня тем наречиям, на которых говорят туземное население нынешней Финляндии". http://www.spsl.nsc.ru/history/kluch/kluch17.htm Він зазначив, що "В области Оки и верхней Волги в XI - XII вв. жили три финских племени: мурома, меря и весь." і константував, що «финскиеплемена были исконными жителями в самом центре нынешней Великороссии» (Ключевский В. Сочинения: В 8 т. — М., 1956. — С. 294.)
У 1860—1880 роках археологічні знахідки Уварова дослідив російський професор Олександр Богданов, і підтвердив, що це останки представників фінських племен, а не слов'янських. Використовуючи праці Уварова, Костомарова та інших російських вчених, Володимир Белінський усі ці факти узагальнив і дослідив у своїй книзі «Країна Моксель, або Московія». Він зазначив, що за твердженням зарубіжних істориків, Московію називали країною Моксель, а місцеве фінське населення із племен мері, весі, мокши, муроми, мещори та ін..— народом Моксель, а Москва і Московія — то, власне, пізніша трансформація цієї назви. В.Белінський запропонував московським професорам провести генетичне дослідження останків курганів, але ті, очікуючи невтішний для них результат, відмовилися від цього, оскільки очевидно, що результат суперечитиме офіційній імперській теорії походження московитів.http://kirsoft.com.ru/skb13/KSNews_296.htm
Доктор історичних наук Третьяков П.Н. зазначає, що "Исторические и археологические данные свидетельствуют о том, что до последней четверти I тыс. н.э. финно-угорские группировки Поволжья и Севера еще в значительной мере сохраняли свои старинные формы быта и культуры, сложившиеся в первой половине I тыс. н.э."http://kirsoft.com.ru/mir/KSNews_342.htm
Але імперська влада Росії, з допомогою своєї прислужниці РПЦ, пізніше піддала сумніву докази Уварова, Богданова та багатьох інших російських вчених, однак аргументовано заперечити їх ніхто не зміг і жодних доказів на користь того, що згадані угро-фінські племена були слов'янами, на сьогоднішній день немає. Це повинні собі усвідомити ті нащадки угро-фінів, котрі інформацію про своє угро-фінське похоження називають вигаданою віртуально-інтернетною реальністю, а на факти угро-фінського походження закривають очі. Предками сучасних росіян є фінські племена:, мері (що населяли територію сучасної московії), мокши, муроми, мещери, печори, чудь, лівь, водь, ямь, чухна, пермь, , карель, зирянь, самоядь та ін. , які не мають відношення до населення Київської Русі, хоча і не виключений пізніший частковий вплив на московію і слов’янських племен.
В. О. Ключевський: «Финны, по нашей летописи, являются соседями восточных славян с тех самых пор, как последние начали расселяться по нашей равнине.Финские племена водворялись среди лесов и болот центральной и северной России ещё в то время, когда здесь не заметно никаких следов присутствия славян…. Наша великорусская физиономия не совсем точно воспроизводит общеславянские черты..: именно скулистость великоросса, преобладание смуглого цвета лица и волос и особенно типический великорусский нос, покоящийся на широком основании, с большой вероятностью ставят на счёт финского влияния. (В.О. Ключевский. Курс русской истории. Лекция 17). http://www.magister.msk.ru/library/history/kluchev/kllec17.htm
Професор С. М. Соловйов також визнає, що на північ і північний схід від слов'ян жили фінські племена, і вони, приміром, були засновниками Ростова : «Только когда по смерти Боголюбского ростовцы высказали свои требования, началась открытая борьба между ними и братьями Андрея, кончившаяся поражением ростовцев. Не удивительно, что борьба была непродолжительна; обратив внимание на положение Ростова, трудно предположить, чтоб этот город был силен, имел многочисленное народонаселение вследствие большой торговой деятельности; трудно предположить, чтоб этот город, запрятанный своими строителями, финскою мерею, от живого пути, от Волги, к печальному мертвенному озеру, - чтоб этот город процветал, подобно Новгороду, Смоленску, Полоцку». (С.М.Соловьев. История России с древнейших времен. Том 13, гл.1) : http://www.magister.msk.ru/library/history/solov/solv13p1.htm
Російський історик, археолог і етнограф Травкін П.Н. у своїй науковій праці "Особенности формирования верхневолжской городской провинциальной культуры (по материалам раннесредневекового города Плёса)", пише, що "Участок Верхнего Поволжья в 50-70 км ниже Костромы применительно к раннему средневековью принято считать территорией "костромской мери", оставившей заметный след в русских древностях. Последнее отмечали многие исследователи, начиная с Ф.Д. Нефёдова, проводившего здесь в конце XIX в. широкомасштабные раскопки курганов [1]. По мнению антропологов, курганы были оставлены обрусевшим "местным финским населением" . По мнению этнографов, в традиционной местной культуре просматривается отчётливый финский след." .... "Некоторые наблюдения, сделанные на близлежащих финских памятниках, где имеется, в частности, посуда, поправленная на гончарном круге, позволяет предположить, что появление гончарной посуды на данной территории не столько связано с её привозом извне, сколько является новой ступенью развития местной финской гончарной традиции - не без внешнего влияния, но, очевидно, ещё до появления здесь каких-либо отдельных групп древнерусских колонистов.В свою очередь, финское влияние заметно в плёсской керамике как минимум до XV в. ".... "Между тем сугубо "колониальных", СЛАВЯНСКИХ ПОСЕЛЕНИЙ и могильников, без финской "примеси", в Верхнем Поволжье, по нашим сведениям, НЕ ВЫЯВЛЕНО НИ ОДНОГО." http://www.travkin-museum.ru/travkin.html
Але нащадки угро-фінів сьогодні вперто намагаються приписати собі слов'янське походження. Чи не з великоімперських політичних мотивів? Адже немає нічого принизливого у їх угро-фінському походженні. Навіщо цуратися своїх предків? Краще більше цікавитися своєю історією і спиратися на факти, а не на міфи. Для цього, крім праць російських істориків, можу порекомендувати і матеріал тих росіян, які не відрікаються від свого угро-фінського походження і шанують своїх предків (дуже цікавий сайт з величезним обсягом матеріалу, де дуже багато наукових статтей, фото, археологічних знахідок та ін. доказів про угро-фінське походження московитів. ): http://merjamaa.ru/news/kokoshnik_merjanskij_kosmos/2010-11-12-99
Вони гордяться своїм походженням і константують наступне: "Наши предки Меряне не исчезли в веках, как пишут иногда в популярных книгах по истории, они стали основой Великорусской народности, в результате крещения перешли на русский язык, мы, и их потомки, называем себя Русскими". http://merjamaa.ru/load/istorija_merjanii/merjanskie_volkhvy_drevnej_rusi/3-1-0-15
Подібний сайт: http://finugor.ru/node/24680
Рюрик, як засновник державності Русі (а не Росії), до московитів відношення не має, (як і не мають відношення предки росіян (угро-фінські племена) до слов'янських племен (древляни, дреговичі, полочани, волиняни,..), та й Москви тоді ще не було. Єдине, що за даними літопису, Рюрика запросили княжити у Новгород племена ільменів, вєсі і крівічей, які (у меншій мірі, як асиміляційна складова) разом з угро-фінськими (переважно) племенами і є предками сучасних росіян.
Не все так просто і з слов'янськістю українців, особливо на сході, де був вплив угро-фінської асиміляції і заході України, де був вплив сарматської асиміляції, однак не настільки, щоб поставити під сумнів слов'янськість дреговичів, древлян чи полочан... Серед усіх слов'ян найбільш слов'янськими вочевидь є білоруси і поляки, однак це тема окремої розмови, оскільки тут вже мова йде більше про генетичні фактори, аніж про культурологічні, і остаточно про це можна говорити хіба лиш після оприлюднення результатів антропологічних і генетичних досліджень. Що ж стосується основних земель Московії тих часів (Владімірщина, Рязанщина, Суздальщина і Ростовщина), то їх державність починається з князювання внука Володимира Мономаха, сина Ю.Долгорукого і половецької князівни – Андрія Боголюбського, що отримав назву за місцевістю Боголюбово, де він проживав. Саме Боголюбський є засновником московської державності. Саме від нього потомки угро-фінів і татар - росіяни вправі вести відлік своєї державності.
Не зважаючи на його походження і зовнішність по маминій лінії, авторитетний російський історик Ключевський називає його великоросом і саме з ним пов’язує появу на історичній арені Росії та росіян:
"С АНДРЕЕМ БОГОЛЮБСКИМ ВЕЛИКОРОСС ВПЕРВЫЕ ВЫШЕЛ НА ИСТОРИЧЕСКУЮ АРЕНУ".
Але це не зробило фінські племена слов'янами. З таким же успіхом нащадки угро-фінів можуть причепити свою історію та державність і до монголо-татар, адже російські історики М. Карамзін, С. Соловйов, визнавали факт входження в 1253 році ростовсько-суздальських князівств до складу володінь хана Сартака, сина Батия. Починаючи з 13 ст. московський люд етнічно сильно перемішався з татарами. За даними російського історика Ключевського, у 17-18 ст. більшість московитів було татарського походження (А.Блок : "Да, азиаты мы, с раскосыми и жадными очами!"). Отож, росіяни – це нащадки фінських племен, які пізніше змішалися з переважно татарським (http://cs11120.userapi.com/v11120218/8c4/GUDK0OrAtpw.jpg ), і частково болгарським та слов’янським етносами, тому росіяни - не слов'яни, хоча пізнішого асиміляційного впливу на угро-фінів слов'ян, а особливо татар, відкидати не можна.
Стосовно ж чи Ю.Долгорукого, чи А.Боголюбського, то, як з приходом норманського князя в Київ слов’янські племена не могли автоматично стати норманами, так і з приходом у владіміро-суздальські землі князя з київської землі з династії рюриковичів, фінські племена від цього не могли автоматично стати слов’янськими. Тому, з приходом туди Боголюбського, не могли на історичну арену вийти так звані великороси, як про це писав Ключевський, хоча предки сучасних росіян дістали можливість цим, не завжди мирним, шляхом, отримати державність, релігію та інше. Отож з Боголюбським можна пов'язувати хіба що витоки російської державності.
РПЦ, яка завжди обслуговувала політику і правителів, ДУШОГУБА Боголюбського з політичних мотивів зробила святим, канонізувавши у якості благовірного, адже він - засновник московії, основоположник російської державності.
Н.И. Костомаров. у історичній праці "Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей". Отдел 1. Глава 5. Князь Андрей Боголюбский. 1169 год." діяння цього "святого" описує так:
"Киев был взят 12 марта, в среду на второй неделе поста 1169 года, весь разграблен и сожжен в продолжение двух дней. Не было пощады ни старым, ни малым, ни полу, ни возрасту, ни церквам, ни монастырям. Зажгли даже Печерский монастырь. Вывезли из Киева не только частное имущество, но иконы, ризы и колокола."...
Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно заручався підтримкою своїх родичів половців – основного ворога Русі. Київський погром, на думку російського історика Льва Гумельова, свідчив про втрату серед населення східних земель почуття етнічної та державної єдності з Київською Руссю . Насправді такої єдності ніколи і не було. В 1169 р., захопивши Київ, Андрій віддав місто на триденне розграбування своїм ратникам. До цього моменту на Русі було прийнято поводитися подібним способом тільки з чужоземними містами. На руські міста ні при яких міжусобицях подібна практика ніколи не розповсюджувалася. Наказ Андрія Боголюбського показує, що для нього Київ був настільки ж чужим, як який-небудь німецький або польський замок.
І такого кровожера, який відправив на той світ тисячі християн, палив і грабував їхні церкви, який вкрав з монастиря чудотворну ікону (так звана «Володимирська ікона Пресвятої Богородиці»), РПЦ з політичних мотивів канонізувала до святого лику благовірних. Костомаров про цього «благовірного» писав наступне: "Властолюбивый князь, изгнавши братьев и тех бояр, которые недостаточно ему повиновались, правил в своей земле самовластно, отягощал народ поборами через своих посадников и тиунов и по произволу казнил смертью всякого, кого хотел"...
"Несомненно, что ненависть к Андрею не была уделом одной незначительной партии, но была разделяема народом. Иначе нельзя объяснить того обстоятельства, что тело князя оставалось непогребенным целую неделю, и народ, услыхавши о насильственной смерти своего князя, обратился не на убийц его, а на его доверенных и слуг". http://www.magister.msk.ru/library/history/kostomar/kostom05.htm
В рамках 900-річчя з дня народження цього кровожерливого душогуба і у контексті підготовки до святкування 1150-ї (?) річниці російської (?) державності, що святкується цього року в Росії, в синодальному відділі московського патріархату відбувся круглий стіл, де робилися спроби відбілити чорні сторінки правління Боголюбського. Вийшло кумедно:
"На круглом столе встал вопрос о переосмыслении наиболее уязвимых эпизодов биографии Андрея Боголюбского. В частности, многими выражалась уверенность, что князь, уезжая без родительского благословения из Киева, вовсе «не украл» чудотворную икону Божьей Матери (названную впоследствии Владимирской), а совершил промыслительный поступок."
Отакої ! У російському кримінальному кодексі очевидно треба зробити поправку, ввівши новий термін - "промыслительный поступок". ( Подібним "промислом" в Україні пізніше захоплювалася Катерина ІІ ). Може ще і вбивство тисяч християн включно з жінками, дітьми і престарілими назвемо чимось подібним, приміром "охотничьий проступок" ?
А до Боголюбського росіяни тепер будуть молитися за ОСВОБОЖДЕНИЕ КИЕВА ОТ АНТИРУССКИХ ЭЛЕМЕНТОВ. Однак не згадується - якими методами пропонується "звільнення". Надіюсь - не методами кровожера Боголюбського. http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/43722/
Згідно з археологічними даними, в той час, коли з давніх давен територія московії була заселена фінськими племенами, ознаки перших слов'янських поселенців (причому у незначній кількості) там з'являються лише з 10-го століття. Це ще раз доводить наведені мною факти досліджень і висновки російських вчених:
Наприкінці свого "сенсаційного" сюжету журналісти говорять, що ніби слов'яни побудували на московії такі міста як Суздаль, і знову допускаються помилки. Російський історик, професор В.Д. Юдін у своїй праці "КУРС ЛЕКЦИЙ ПО ИСТОРИИ РОССИИ" (глава "Суздальская земля") пише: "Слово суздаль — фино-угорское слово... До 12 века здесь преобладало финское население, которое было здесь туземным... Фины поселились здесь в незапамятные времена." А от заснування міста Владімір на території, заселеній угро-фінами, вже пов'язують з літописною звісткою, згідно з якою місто заклав Володимир Мономах у 1108р.)
Тому є дивним, - чому такі очевидні факти , наведені у відеосюжеті, сьогодні журналісти називають сенсацією? Подібні речі є закономірністю і давно доведені багатьма російськими істориками та археологами, інша справа, що дехто це вперто не хоче ні знати, ні чути.
У вищенаведеному відеосюжеті прозвучала логічна і слушна думка про перепис російської історії. Нащадкам угро-фінів давно треба переписати свою історію у відповідності до історії своїх угро-фінських та татарських предків, а не предків сусіднього народу. http://www.epochtimes.ru/content/view/41785/54/
