Всі ми бачили новини, де розповідалось про те, як європейським фанатам подобається в Україні. Надіюсь всі переживали цю теплоту в серці, яку переживав я, читаючи такі відгуки. Також, надіюсь, всі читали про те, що це євро дасть Україні. Деякі журналісти відгукуються позитивно, але я думаю, що у нас  не так все радісно. Визнаємо, хоча у нас люди добрі і приємні, але все таки не вистачає у нас сервісу і чистоти, як для баклажанного відпочинку в якихось горах чи біля моря, так і для активного. Немає доріг, мало хто розмовляє англійською, да і взагалі, подорожувати автобусами чи потягами по Україні я б не став (будь я якимось англійцем), мінімум це машина. А якщо копнути глибше, то все те, що є в Україні, можна побачити у інших, ближчих до Європи країнах.
Але що ж все таки дасть нам євро? Що воно зробить саме для нас, для українців в Україні? Зараз розберемось.
 

Євроінтеграція головного мозку.
 
З початком євро, мені було дуже цікаво, чи дійсно те, що пишуть газети правда. Я заліз у твіттер і почав шукати твітти по хештегах Ukraine, Kiev, Kyiv, Lviv, Lvov, Lwow, Kharkiv, Kharkov, Doneck etc. В цілому все співпадало, якщо фільтрувати саме по відгукам фанатів, які писали з України. Але пізніше, я зрозумів, що потрібно шукати не на англійській мові ті самі слова, а на українській та російській.
 
Перше, що зробило євро, це привезло в Україну європейців. Я не хочу перебільшувати, але про такий подарунок ми могли тільки мріяти. Представте собі, тисячі позитивно налаштованих людей, приїжджають на східну Україні і руйнують всі міфи. Вони знайомляться з нашими людьми, спілкуються з ними, нехай на мові жестів. Вони ведуть себе адекватно і дуже весело випивши більше норми. Вони не лізуть в бійку із-за того, що їх збірна програла. І це все на фоні того, вибачте, поносу, що був у сусідній державі.
Наші люди сприйняли їх дуже позитивно. Потрібно просто почитати відгуки на сайтах чи у твіттері. Людям хочеться проводити з ними час, тому що їм весело. Вони хочуть показати, що ми чудові господарі і відповідають їм взаємністю. Стараються допомогти, підказати, врятувати в кінці кінців. І тут починається саме цікаве. Європейці показують, що їм не стидно взяти в руки наш прапор, заспівати наш гімн чи викрикнути на все місто "Ми любимо Україну".  Наші в шоці. Пєрєлом сазнанія састаялся.
 
Тобто що виходить, європейці поважають нас і нашу культуру, а ми цураємося самі себе? Виходить, ось цим прапором можна гордитись?
 

Розлом Української стіни.
Цю стіну довго будували, стараючись нас розділити. Це ще не повний розвал, але конкретна тріщина появилась, далі саме цікаве.
 

На фоні цього всього божевілля, яке витворяють європейці руйнуючи міфи про себе, на гру збірної України приїжджають Українці зі всієї неньки. Вони махають прапорами, викрикують "Україна вперед" і розмовляють тією мовою, якою хочуть. Вони одягнуті у ті "бандерівські наряди" які ми так ненавиділи. Вони не хочуть нікому зла і не сховали у штанях ніж. Стіна лопає.
 
Я давно зрозумів, що не потрібно нав'язувати комусь свою культуру, потрібно зробити так, щоб той самий "хтось" сам насолоджувався нею і сам хотів бути її частинкою.
 
Саме це і трапилось. Без політиків, без допомоги влади, без 150-ти гривень на рило. Стіна тріснула і для українських вболівальників її не було. Вся Україна не захотіла відставати від інших. Вони були на рівні, вони були не гірші. Не важливо, звідки вболівальник, зі Львова чи з Макіївки. Вони були розмальовані у ті ж самі кольори і вони вболівали за одну країну. У них були однакові серця, синьо-жовті. Надіюсь такими залишаться на довго і ці кольори не змиє буденний червоний колір ненависті.
 
Так, я знаю, це все дійство не на довго. Футбольна істерія пройде, але таке не забувається. Нехай 5% зрозуміють щось, це вже добре. Це відмінний результат. Такого об'єднання народу у нас ще точно не було.
 

Про збірну і нас з вами.
 
Я задоволений Донецьком і вболівальниками. Моя душа просто літала, коли я слухав цей гул, як тільки наші йшли в атаку. Це було суперове відчуття. Я віру, що Донецьк тоді був центром українського патріотизму. Я віру, що вони були готові надірвати голос і були не тільки 12 гравцем, а і 4 і 5 суддею. Не важливо який то був матч, проти Франції чи проти Англії, наші вболівальники показали себе по-українськи. Так, саме так, ви правильно все прочитали. По-українськи, з повагою до команди і з повагою до суперників і їх фанатів. Наша збірна програла два матчі і виграла тільки один і ми задоволені результатом, ми дякуємо збірній і говоримо, що вона боролась до кінця. Це навіть визнають самі росіяни, хоча їхня команда програла тільки один матч. Знаєте чому визнають? Тому що ми не даємо їм назвати нашу команду поганою, а хвалимо її, на відміну від них. Напевно в цьому сила.
 
Але є і слабість. Я її відчував після обох ігор. Це слабість наша, хлопці. Вона в тому, що ми допомагаємо нашій владі відбудувати стіну. Плюйте на тих, хто бачить програші в стадіоні, місті чи у вболівальниках. Плюйте, коли говорять вам таке, тому що ви самі знаєте, що це не так. Наша команда зіграла добре проти англійців і програла, але це англійці! Наша команда зіграла не дуже добре проти французів і заслужено програла. Я не бачу в цьому вини поля чи міста. Так що переставайте, це зайве.
 
Що ж у нас виходить? А виходить те, що нам потрібно перекрити кордони, посваритись зі всіма країнами, але таки не випускати цих уболівальників і це свято з нашої країни... Я жартую.
 
Дякую за увагу, приємного перегляду і вдачі збірній, за яку ви вболіваєте.
 
УКРАЇНА ВПЕРЕД! ХЛОП! ХЛОП! ХЛОПХЛОПХЛОП!