Отже, якщо послухати головного тренера збірної України Олега Блохіна, головними причинами поразки його підопічних у вирішальному матчі групового турніру з англійцями стали невезіння та суддівське свавілля.
Цього разу з ним важко не погодитися. Адже всі бачили як події розгорталися на полі. Українці виглядали цілком достойно, принаймні не були безнадійними, і мали всі шанси на перемогу. Їм би ще трішечки футбольного везіння...
Якщо так, то чому б не продовжити розмову в тому ж руслі і не поглибити тему? Зокрема, поставити питання таким чином: скільки ще матчів потрібно зіграти збірній України на «Донбас-Арені», аби зрозуміти не те, що її нефартовість, а кармічне прокляття місцини?
Жодного виграного поєдинку! Суцільний футбольний Мордор. Не пощастити може кому завгодно, де завгодно і з ким завгодно, але збірній України на Донбас-Арені не щастить ЗАВДЖИ! Це невезіння стало перевіреною і підтвердженою часом закономірністю. Сумною традицією. Системою.
Мимоволі виникають припущення про зіпсовану ауру.
Може вона і підходить для "Шахтаря", але тільки не для національної команди. Ну так вже склалося. "Чомусь".
В попередньому матчі з французами на малій батьківщині президента-конфуза взагалі стався такий природний конфуз, який до того не мав прецеденту на жодній Європейській та Світовій першостях.
Стихійне лихо у вигляді грому, блискавки, та надзвичайної зливи перервало гру на самому її почаку. Потім - 0:2.
Україна - Англія. Як би не було прикро констатувати, але місцеві вболівальники, напевно знають на пам’ять гімн «шахтьора» і готові співати його, о котрій годині ночі їх не розбуди, причому з будь-якого місця в тексті, але при цьому й досі не в курсі, коли закінчується українській славень.
Не знають, що останні рядочки повторюються двічі. Тому починають свистіти і аплодувати ще до того, як пісня закінчиться.
До речі, англійський гімн на трибунах у виконанні гостей з туманного альбіону під час трансляції було чітко чути
. І не один раз. А от український – ні. Максимум чулося скандування «У-кра-ї-на!!!». «Слава Україні! Героям слава!» – годі було й уявити. Та ще й при тому дебілкуватому ходячому конфузі у віп-ложі. А може просто по телевізору не було чути? Не знаю, під час трансляцій зі Львова всі гасла завжди чути чітко.
Все це, одне за одним, створює певний енергетичний заряд, відповідні передумови для
неуспіху. Запускає ланцюгову реакцію фатальних подій.
Хтозна як би все відбувалося не на Донбас-Арені, а, приміром, у Львові? Місто ще жодного разу не підводило українців. Навпаки – завжди виручало. Що не матч, то перемога!
Як взагалі можна було допустити проведення в Донецьку бодай єдиного матчу, не кажучи вже про два та ще й з такими суперниками на турнірі подібного рангу?! І при цьому забути про Львів?
Уявляю, як би це виглядало у місті Лева. До речі, символом збірної Англії також є лев. На емблемі команди їх аж цілих три. У Львові їх би теж очікували три леви: перший – той, що біля міської ратуші; другий – глядачі; ну і третій – сама збірна. У такий спосіб шанси були б врівноважені.
Гімн проспівали б як належить та ще й так, що в Англії можна було б почути і без трансляції, якщо добре прислухатися.
Під час матчу трибуни ніколи б не дозволяли собі бути пасивними
. 12 гравець ані на хвилину на засинав би, як ми це бачили в прямому смислі слова на Донбас-Арені
. І от за цих обставин можна припускати, що коли б йшла подача до воротарської українців, то по-перше, м’яч міг би не проскочити між ногами захисника. По-друге, П’ятов міг би схопити шкіряного, а не пропустити крізь руки, як це сталося на Донбас-Арені. По-третє, Вейн Руні міг би схибити, коли завдавав удар головою – або пробігти повз, або завдавши удару не влучити в пусті ворота. У футболі це теж трапляється. Але все це за умови прихильності футбольної фортуни. А її як і жінку, треба вміти завойовувати.
Відповідна підтримка трибун
створила б настрій для українських футболістів і вплинула б на суддів.
Можливо це б далося взнаки в разі виникнення спірних моментів.
Про незарахування голу в таких обставинах на користь Україні і мови не могло б бути.
Але все це якби. Нині ж маємо те, що і повинні були отримати на «Донбас-Арені». В Києві здобули перемогу над шведами, а в столиці Донбасу програли два матчі.
Донецьк вкотре підтвердив своє реноме нещасливого міста для національної збірної а разом з тим і для цілої країни.
Там зб. України не те, що виграти ніяк не можна, їй вже забиті м'ячі перестали зараховувати.
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.
©
spetskor [20.06.2012] |
Переглядів: 2939