Колись, у щасливому дитинстві, читав я казочку про брехуна та підбріхувача. Брехун бреше, а підбріхувач, звичайно, підбріхує, та ще й не в лад. Смішна була, пам’ятаю, казочка.
 
   А до чого ж, скажете ви, я оце згадую своє рожеве дитинство? А дуже просто: брехун та підбріхувач, так би мовити, реінкарнувалися (правильно загнув?) та мало того, що брешуть, а ще й намагаються при цьому отримати якісь там, хай буде, передвиборчі, дивіденди від своєї брехні.
 
      "С неба звездочка упала
      Прямо милому в штаны.
      Пусть бы все там разорвала,
      Лишь бы не было войны".
  
   Це я до чого? А до того, що є група людей, не побоюся цього слова, виборців, які, можливо скажуть: ну й що з того, що фігово живемо, та й далі буде не краще, зате Юлькавароффка сидить. Чесно кажучи, якщо у штанях оцих малошановних представників українського лохторату таки усе розірветься, плакати не стану. Завдяки ним ми маємо те, що маємо: брехуна та купку підбріхувачів.
 
   Чому я так оце на шановних і т.д., і т.п.? А ось чому: брешуть якось несинхронно, погано змовляючись. Не видно поваги до тих, кого дурять, пробачте, намагаються обдурити. Бо, мабуть, навіть до найдрімучіших представників блакитно-білого лохторату вже дійшло, що щось-таки не чисто.
 
   Ось каже наш верховний брехун: своїми нерозважливими діями Європа призводить до того, що нам туди вже й не дуже хочеться. Ну не розібралися вони там, та ляпають своїм довгим європейським язиком, ніби щось там із Юлькою не так. А ми оце слухаємо, та усе менше нас у ту Європу тягне. Мовляв, Європа ще он на схід, від Харкова до Уралу, будете приндитися- у ту Європу підемо. Брешете, шановний: ви краще за нас знаєте: отій східній європейській, чи то пак, азіопейській, сусідці, дай пальця- відхопить руку. А постійнодіюча їхня "чрєзвичайная двойка", три метри на двох, ще з царків звільнить. Так що не тре нам бре. Багато ви з отієї Харківської угоди для держави користі отримали? Ага, сім мішків гречаної вовни. А тепер і зовсім: дружити зі східним сусідом тільки по Камасутрі, при чому, ви- пасив. А вам же не хочеться... Я вас розумію. Не треба... Ну, хіба що Гундяєв прикаже.
 
   А з приводу того, що у ту Європу вже якось перехотілося... Уявіть собі: заходите ви до себе на кухню, а там на столі- ваш кіт. Ваші дії цілком адекватні та прогнозовані: знімаєте капця- та по отій наглій котячій мордяці, ЛЯСЬ! Кіт шкереберть злітає зі столу, та й дивиться на вас зі спокійним докором: не дуже вже й хотілося, що я там на твоєму столі не бачив?
 
   Оце так і ви щодо Європи: капця вже отримали.
 
   А тепер наш прем’єр-підбріхувач: ми стільки зробили, щоб зблизитися із Європою, та робимо ще. Панове, ви там розберіться між собою: ми таки до Європи, чи не до Європи? А то народ хвилюється, народ розібратися хоче. Що правда, на отому Хюндаї ми в Європу не заїдемо: зламається, клятий, по дорозі, та й колія не та.
 
   Підбріхувачі калібром поменше співають пісні про стрімке покращення. Інфляція- майже нуль-с! Але чомусь індекс зросту цін більше 8 відсотків, а на продукти харчування- й того більше. Ах, це не інфляція? Ну, шановні, це вже на кшталт того, що "пацієнт, на щастя, не задихнувся,він втопився!"
 
   Та нє, ми таки в Європу йдемо! Тільки у такий ось дивний спосіб: спочатку пішли ваші сім’ї, діти та онуки. Ваші грошики, неправедними трудами в Україні зароблені, давно вже там. А нам випала велика честь годувати вас, працювати на вас, врешті, вислухувати вас. Сказати по правді, особисто мені це гидко.
 
   Мої діти не житимуть у Відні: по-перше, не настільки я багатий, а по-друге- моя країна- ось вона, туточки. І роботи нам тут- по саме нікуди. Ось після вас, панове, гною вивозити та й вивозити... Та й на добриво він не годиться. До речі, мабуть прем’єр- брехунові спати не давав отой шикарний унітаз "Баті"-брехуна. Кажуть, що й собі замовив за 1,3 мільйони. Ну-ну, стразиками дупу не подряпайте, ще, мо’ згодиться...
 
   Прийде час, я у цьому впевнений, що ті з вас, панове брехуни та підбріхувачі, які чомусь не сядуть надовго у наші українські тюрми та втече до тієї Європи, до якої вам, як ви кажете, не дуже хочеться (я проти такого розкладу, але усе може бути), ви сидітемете там тихше води й нижче трави. І забудете свій триндіж щодо "прав російськомовного населення не вивчати мову країни перебування", та визубрите німецьку, англійську чи італійську мову. Потім вас, правда, усе одно доправлять сюди...
 
   Насправді, брехати невигідно. До вас це ще дійде. Але буде запізно. Ви ВЖЕ добрехались.