Аби хто-небудь у 2006 році, відразу ж опісля обрання Допи мером, а Гепи секретарем Харківської міськради бовкнув, що ця солодка парочка і через 6 років буде перебувати у владних фотелях, та до того ж перший вже в якості губернатора, а другий як обраний мер, я би такого говоруна сприйняв або ж за дилетанта у політиці, або ж за несповна розуму.
 
Тоді більше півроку-рік керування їм ніхто не відводив. Навіть багато-хто із їхніх місцевих партайгеноссе дотримувались такої думки. І це лише з огляду на попередні сумнівно-анекдотичні звитяги цих тепер вже, не побоюсь цього слова, всесвітньовідомих хероїв інтернетвідеопрокату, фольклору і навіть кіноіндустрії (Нікіта Михалков вставив відомий, геніальний у своїй дебільності ролик Допи із Гепою до нового фільму «Русский философ Иван Ильин»).
 
А скільки косяків кримінально-корупційного штибу чи такого, що дискредитує саму ж владу та рідну ПР ґатунку у виконанні цих блазнів трапилось після того?  Із рахунку можна збитися. Від коксохімічних операцій із відрізанням райнардепівських вух і носа і до принизливих публічних підгузників нанесених голові міськрадівської фракції НУНС Андрію Руденко. Від гучного святкування виборчої перемоги із супутнім побиттям офіціантів та розкладанням піонерського вогнища посеред банкетної зали ресторації «Італійська кухня» нащадками одного із хероїв і до придбання метрополітенівських лявочок за ціною неслабого авто. Від здачі у заклад харківської підземки задля придбання каруселей і до скандального знищення Лісопарку. Перелік можна продовжити…
 
І після кожного такого проколу/приколу сонм аналітиків, журналістів, політиків різного партійного окрасу вкотре пророкували швидке і болюче, різноманітне в сенсі способів та авторства виконання, ганебне вигнання з харківського владного Олімпу Допи із Гепою. Усі завмирали в радісному очікуванні і… нічого не траплялось.
 
Хто тільки не обіцяв і не намагався помножити на нуль цей кримінальний дует.
 
Свого часу дуже активно чи то через заведення кримінальних справ, чи то через висловлення недовіри у парламенті усунути якщо не дуетом, то хоча би когось із них одного намагались помаранчеві. Але якось воно не склалося.
 
Найближче до мети був позаминулого року Арсен Аваков. Але у брудній виборчій кампанії за крісло мера із масою фальсифікацій та потужно задіяним адмінресурсом він програв буквально півпроцента голосів Гепі.
 
До слова, не в останню чергу та кампанія та жорстке протистояння після неї Гепі із Допою в якості лідера харківської опозиції змусило згодом Авакова накивати п’ятами аж до Італії.
 
Але палке бажання запроторити кудись подалі від владних важелів цей бісівський тандем переповнює не лише опозицію, але й відомих владних діячів.
 
Наприклад, Борис Колесников  публічно саркастично-зневажливо висловлювався щодо чеснот Гепи із Допою, а Ганна Герман порівнювала цю парочку із вівцями «що паскудять стадо».
 
Провладні аналітики, політологи, журналісти збили пальці на клаві набираючи аналітичні записки, малоперспективні прогнози, розгромні статі, в котрих як двічі два доводиться, що лише сам факт перебування Допи із Гепою на високих владно-партійних посадах наносить більшу шкоду іміджу партії влади, ніж усі зусилля опозиції вкупі із прогресивним закордонням.
 
І через усі ці матеріали червоною ниткою променіє красномовне питаннячко до АП і особисто до Лідєра: «Допоки?». Але у відповідь поки промовиста мовчанка.
 
Тим не менш, цікаво – а чому Лідєр жодним чином  не реагує?
 
Ну, гаразд, коли йому намагаються втовкмачити, що Гепа із Допою підривають імідж країни і влади в ній на міжнародному рівні, то нереагування Хведоровича можна зрозуміти. Бо він і сам начхав на закордоння та його думку із приводів більш серйозних.
 
Втім, подейкує думка, що тут прослідковується так звана зеківська солідарність. Мовляв двічі судимий Лідєр солідарно вибачає будь-які фортелі одноразово судимому Гепі і майже судимому Допі. Дійсно така зеківська солідарність існує, але до тих пір допоки шістки не починають свинячити пахану. В такому випадку другий просто знищує перших.
 
Так мо’ Лідєр не авторитет? Та начебто ні – принаймні він позиціонує і поводить себе як викапаний пахан. Значить попри все два харківських блазня навіщось йому потрібні?
 
З цього приводу побутує цікава думка. Мовляв в надрах влади відбувається свідоме і навмисне накопичення різноманітного високопосадового чиновного кримінально-корупційного  лайна, задля того аби принагідно гучно і масовано спустити його до здоровезного, не виключено що в тому числі і тюремного, унітазу.
 
Ну, а опісля цього асенізаційного очищувального процесу сяде Хведорович у блакитний гвинтокрил, випурхне із Міжгір’я та й явиться перед народом увесь у білому і мовить: «Любіть мене тепер, бо від усіх гнид я позбавився!»  
 
Думка ця звичайно ж має право на існування. Але в мене є великі сумніви, що Допа із Гепою до того унітазу потраплять. Бо їхня неубієнність, як на мене, ґрунтується трохи на інших чинниках.
 
Як стверджував нещодавно в котромусь із ефірів Тарас Чорновіл, якщо Янека добряче перелякати, то він може не лише втрачати свідомість як остання інститутка, але й здатен перетворитися на безмізкового монстра бульдозерно-бичачого типу, котрий починає винищувати джерело своїх страхів до цурки. Або ж до тих пір, поки цей захоплюючий психічно-винищувальний процес не заведе його до глухого кута і монструоза не увіткнеться рогами та лопатою у товстелезний мур безвиході.
 
Подейкують, що за останні років із п’ять жахливий переляк відвідав Хведоровича двічі.
 
В останнє, коли Юля твердо пообіцяла(треба зауважити, що теж не від великого розуму), мовляв, не заспокоюсь допоки  не запроторю цього антихриста за грати та не відберу у нього улюблену цяцянку Міжгір’я.
 
В результаті Вона не просто гріє нари в Качанівці, її не просто усувають як лідера опозиції чи політичну одиницю, мова вже ведеться про загрозу її життю.
 
Що стосується першого переляку, то Янека нажахав Кушнарьов своїми амбітними намаганнями усунути того з лідерських позицій. В результаті трагічне полювання в ізюмських лісах.
 
Але фізичної смерті конкурента аби згасити страх Лідєру виявилось замало. Подібне крамольне сім*я потрібно було винищити геть. Існування чи появу на Харківщині (хоч в самій ПР, хоч в опозиції, хоч в позаполітичній сферах) будь-якого адекватного лідера Янек від того часу сприймає як особисту загрозу.
 
Саме цими страхами можна пояснити неубієнність солодкої парочки Допи із Гепою.
 
Напевне, що міркування Лідєра примітивні: най вже ці хоч і шкодливі, але приручені і передбачувані блазні, ніж хтось новий, котрий блазнем бути не побажає. Тим паче, що усунути їх можна будь-якої миті.
 
І не треба тут про виборний статус мера. Он Черновецького теж обирали. І де він? Одне слухняне голосування в Раді про недовіру, кримінальна справа і Гепа із мера та доларового мільярдера перетворюється на сусіда Луценка по Лук’янівці. З приводу ж Допи і парламентську більшість турбувати зайве не треба – один розчерк пера Хведоровича на відповідному указі та дзвінок Пшонці і Допа хутко потрапляє до глибокої Дупи.
 
До того ж вибори. Як показує досвід Допа із Гепою здатні намалювати і потрібну цифру, і по мажоритарці пропхнути потрібну людину… А не справляться – читай вище.
 
Та, втім, аби в ранній юності наш Гарант вечорами, задля засвоєння розумного, доброго, вічного та інших корисних премудростей  ходив до бібліотеки, а не вештався вулицями турбуючи  переляканих панянок питаннячком  де та бібліотека? із суто меркантильно-бандитських міркувань, то можливо б і засвоїв істину мудрих:  
 
«Страху не треба боятися, але варто до нього прислуховуватися!»
 
А до неї – істину народну: «Страх поганий порадник.» А особливо в пошуках джерел небезпеки та вибору методів боротьби із ними.
 
Бо аби засвоїв свого часу ті та багато інших істин, то розумів би  що головна небезпека для нього криється не в Юлі, не в Юрі, не в закомплексованій від власної недолугості опозиції, не в путінському Кремлі чи міжнародній обструкції, а в простому розумінні народонаселенням ще однієї істини: усіх не пересаджаєш і не залякаєш.
 
Через що і трапляються різноманітні владо-дробильні заворушення.
 
Ну, а Допі із Гепою варто частіше згадувати харківців. Бо прояви, і досить потужні, так званої вуличної опозиції трапляються все частіше і частіше. Правда, ця опозиція щиро ненавидячи Допу із Гепою, вже давно недолюблюючи Янека зокрема і все менш довіряючи ПР взагалі, одночасно не менш щиро зневажаючи і місцеву, так звану офіційну опозицію допоки малоорганізована.
 
Тим не менш не слід забувати про один феномен, що трапився у 2004 році. Тоді харківці, про політичну індиферентність котрих складали анекдоти, спромоглися зорганізувати другий за чисельність після київського власний Майдан, поява котрого щиро здивувала не лише тодішню владу, але й помаранчевих провідників…
 
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство «Малого Кола»