...І був ранок, і ранок цей якось відразу не задався. І зійшов Він зі своєї хмаринки і подумав: нудно самому... і Змій десь запропастився... чи сходити до цих двох дармоїдів, творіння рук моїх?.. Подивитися, чим займаються. А то ж їм якоїсь шкоди наробити – раз плюнути...
І заклав Він руки за спину, і пішов по райському садочку, роздумуючи: що йому далі робити з цими двома? Абсолютно ж ніякої користі... За садочком зовсім не доглядають – листя не прибирають, газон не поливають, не косять. На газонокосарці ножі в перший же день повбивали, кажуть – випадково. А як же, випадково... Йолопи криворукі... Скоро плоди достигнуть, щось треба й з цим робити. Бо ця солодка парочка вже починає ласо поглядати уверх на дерева. А нещодавно з хитрими виразами на писках навіть запитали: чи не можна їм виписати якийсь популярний журнал для фруктоводів? Він відразу запідозрив недобре; напрягся і питає:
- А вам на фіга той журнал?
- Та так... чисто платонічний інтерес: які сорти яблук у нашому садочку ростуть.
- Платонічний?.. У вашому садочку? Дивіться мені...
- Ага. А ще (це вже баба його питає) мені б якийсь журнал по господарству. Ну, там де про купорку і все таке.
- Опа... Що ти мелеш? Яка така купорка? Що це ти вже тут надумала купорити?
- Та я... просто несподівано стало цікаво: яблучний сік на зиму як закривають... чисто платонічний інтерес...
- Яка зима?! Де ви її тут побачили? Ви на термометр дивилися хоч раз? Поселив їх в субтропіки, а вони тут мені зимою марять... Люди добрі, майте совість! Живете тут, як у Христа за пазухою! У вас же, практично, кожен день – шабат! Карочє: доторкнетеся яблук – надаю по шиї і перестану кормити амброзією. Я не для того мічурінством тут вже бог-зна який рік займаюся, аби ви мені, як гусінь, весь науковий результат пожерли. Ясно?!
- Та ясно, ясно... чого так репетувати, папаша?
- Я не папаша вам!..
- Гарненькі справи – не папаша... А хто мене ліпив з багнюки? А хто мені потім ребра розполосував, аби оцю дуру крашену вистругати? Що, не можна було якусь кістку з мозгами для цього запозичити?
- (Дід оторопіло) А я звідки знав, що там мозку нема...
- Так перед тим, як операцію на живій людині робити, можна було б хоч анатомію шкільну перечитати. І, до речі: ні я, а ні моя рідня, дозволу на операцію не давали! То як, будемо домовлятися за компенсацію по-божому, чи таки по-людськи, через суд?
– Та!.. Ти!.. (Дідусь задригався) По-людськи?!. Компенсацію???
Панянка, флегматично соваючи пилочкою по нігтях:
- І я, до речі, так само не давала дозволу. Так що... Кстаті, як правильно пишеться „Бентлі”?
- Бентлі? Які такі - Бентлі? На Таврії будеш крутити колесо! В муках! Бентлі...
Панянка відірвалася від нігтів і скривила посмішку:
- А спочатку таким добрячком прикидувався, папаша...
- Шо? І ти мені ще будеш?..
Тут дідусь переводить погляд на ближню яблуню і застигає.
- Опа... А це що таке?.. - Він тремтячою рукою вказує в сторону дерева.
- Де? - Обоє синхронно повертаються в напрямку, який вказує перстом дід.
- Ото, висить на дереві - шо це? - Дід підходить ближче. - Матінко Божа!.. Очам своїм не вірю...
Перед ним, перекинута через гілку, теліпається на вітрі розпластана шкіра гадюки.
- А... То ви, папаша, про зміючку... - Парочка розчаровано повертається до своїх справ.
Дід, ледве не втрачаючи мову:
- Шо ви, гади, зі Змієм зробили? Я ж його послав...
- Та він в останній момент верещав, шо то ви його послали, але ми думали - бреше, гадюка!
- Як це - в останній момент?..
У діда підігнулися ноги; він втомлено сів на камінь, охопив голову руками і сидів, тихо хитаючись всім тілом у розпачі. Пара переглянулася і здивовано знизала плечима.
- Так, треба взяти себе в руки. - Дід перестав хитатися і обвів очима навколо. - А це що таке?  
- Ти про шузи? - Мужик пошкрябав черево і гордо виставив вперед ногу, завернуту у шкіру страуса. - Скажи - клас!
- Ви і страуса вже встигли грохнути?
- Так ти ж сам сказав!
- Я???
- Ну, Змій...
- Стоп! Стоп! Я сказав?!
- Ой, ви сьогодні якийсь такий нєрвний! - панянка зробила губи бантиком, як на американській рекламі п’ятидесятих.
- Стули пельку!
- Я тільки хотіла...
- Shut up!!!
- О`кей, о`кей...
- Так, а ти кажи.
- Шо саме?
- Все!!! Чого страуса грохнули?
- Так Змій дістав... Приперся ото позавчора і каже: тут у вас скоро таке буде! Ми - шо? А він: тут у вас такий урожай дозріває - Кіпр отдихає! А ми: і який нам з того циміс? Папаша - це ми йому - взагалі сказав, щоб урожай не чіпали. А він: спакуха, я сьогодні по саду за старшого! І давай нам лекцію про вкусну і здорову піщу з яблук. Про джеми всякі, про соки... А потім каже: але то все - фігня і вегетаріанські понти. От гуска з яблуками - ото райська вєщ! І давай про гуску з яблуками... А потім питає - вам же про гусок нічого не казали? Ми - нічого. По гусок взагалі мови не було. Тільки про яблука.
- Так ти ще й гуску?..
- Нє, гуску і пальцем не чіпав. Я тільки взяв її за шию так легенько, підняв акуратно, подивився... ну, шо там тої гуски? На трьох? - понти. А тут якийсь страус мимо пробіга. Я так прикинув на око - потягне гусок на п’ять, шість, не менше... До речі, ми за два дні тільки половину зжерли. Будеш?
Діда знудило. Він відійшов за дерево. Звідти глухо долітало: „...суки... уроди... курячий послід... відірву гіпофіз з потрохами...” Хвилин через п’ять він вийшов, знову сів на камінь і притулився до дерева. В очах - абсолютна апатія.
- Значить, таки зжерли страуса, тварини, - сухо констатував дід.
- Ну, так вийшло... Буває... - сито промуркотів мужик.
- Буває? - Злобно блимнув дід очима. - А Змія - також "буває"?
- Та воно так - чисто випадково... Ми, ото коли страуса по тарілкам розкидали, змій і каже: без наливки - повна дурня. Я, каже, зараз буду вас вчити, що таке справжнє життя. І - бігом кудись... Прибігає з пляшкою сливової і каже, що ти - це він про тебе - кожного дня собі гуску з яблуками шквариш і наливкою запиваєш. Тому, мовляв, і розповідаєш всілякі казочки про яблука, аби ми їх не чіпали. Ну, ми ото нажерлись, наквасились і лежимо собі. А Змій, гадюка така, колупається в зубах і так нам зверхньо: але це все тоже понти, бо японська кухня... і давай нам голосом діда Панаса про казковий японський суп „очі змії”... І ось ця зверхність мені, пам’ятаю, дуже не сподобалася.  
- І шо?
- Так я ж кажу - наквасилися... Не пам’ятаю я...    
- Готісо сама десіта! - Несподівано сказала панянка з легким поклоном, склавши долоні перед собою.
- Шо? - Синхронно повернулися до неї мужик з дідом.
- Дуже смачно було. Але змія там не потрібна. Там креветки йдуть. Але все рівно - домо арігато! Треба буде ще з креветок спробувати...
Повисла пауза. Дід апатично виводив прутиком на піску якісь ієрогліфи. Потім тицьнув цим прутиком у гадючу шкіру.
- А з цим що?
- Бікіні зроблю, - кокетливо відповіла панянка. - А з верхньої і нижньої щелепи - стринги.  
Мужик знову сито відригнув і зацікавлено покосився в зону стрингів.
- Такоє... - туманно прокоментував мужик і засопів. Несподівано він підсунувся до панянки зі словами: „Тут у тебе комарик сидить” і став неквапливо плавними рухами зганяти неіснуючого комарика зі стегна панянки.
Дід ошелешено дивився на хтивий блиск в очах і не міг зрозуміти: що, власне, відбувається... Він пробував згадати спроектовану ним самим схему життєдіяльності цих організмів, але у пам`яті тільки й спливало, як Змій, падлюка, підливав йому наливки і зі своїми п’яними брутальними жартами домальовував якісь закорючки на схемі... А потім він же вивів якусь складну біохімічну формулу самовідтворення... Ага, було таке... Я ще питаю: навіщо? Це ж все може вийти з-під контролю...
А він: фігня! Все в руках Божих!..