... ЗМАГ

У хаті мого батька… Ні, не так.

В домі моєї матері… Та знову щось не те.

Славні ділами та звитягами мої численні пращури…  Ну, це вже край і жахіття! Не можу!

О, патосе, геть - і ти пріч, патетико!

     …Хай буде просто: у Лемберзі панує літо та свято. Зело, кущі, дерева – все буяє. Квітне жасмин, вилискує листям мирт, гіркотою віддає волоський горіх. Особливо, коли дощить, а дощить майже щодень. Теплий літній дощ, свіжий вітерець, сонце – щедре й ласкаве.

     …У хостелі, в колишній кордегардії старовинного будинку зібралися німці, а між ними – одненька німкеня. Люди дуже молоді, в Лемберзі – вперше. Приїхали вболівати за своїх, а насправді – відчути радість існування юнацького. Неквапом заходить поважний хлопчина-шотландець. «О, віскі, ходи до нас!» Віскі сідає поруч, всі жлуктять пиво, що привезли зі собою з дому. Пішли-повіялися, португалець сам-один, але з ними разом. Сміючись зникли, аж після матчу повернулися під ранок, знову сміючись і разом.

     …З Лондона приїхав у гостину до родичів син українського дивізійника, народжений на екзилі. Батько покинув Вітчизну в дев’ятнадцять, сину вже – ну майже – як мені тепер. Він вчить українську, але говорить англійською. Вдруге приїхав. За відсутності дівчини-волонтерки з ним говорить англійською маленька восьмирічна чарівна львів’янка, яка на початку дуже нервує та соромиться. Але дивізійник-молодший посміхається до неї. Народжується просте й щире спілкування дитини та старого. Добродій каже: в рідному селі батька дуже гостинні люди, але увесь час припрошують мене «Їж, маєш істи, треба їсти! Бігме, я вже більше не можу!»

     …Дванадцять польських хлопців понакупляли ві Львові шаликів: півшалика – червоно-білий колір, півшалика – синьо-жовтий, та відразу й пов’язали собі, так і ходять скрізь. Обличчя теж розфарбували в червоно-білі й синьо-жовті смужки. Питаються: за кого вболіватимете, міщухи львівські? Чи не за русских? Дружний регіт у відповідь:«Аж ніяк!» Кажуть на свою поліцію – це курви, нема їх, як оте бидло сунуло до Вроцлава, до Варшави, але все так не буде, дамо собі раду… Ну, хай щастить – і на футбольному газоні, й на підступах до нього. Ех, це було би нечуване щастя, коли б гра Польща-Росія відбувалася в Лемберзі, правдиве свято - і для поляків, і для українців.

     …Люди в Лемберзі, наче вдома, хоч і приїхали звідусіль. Приміром, оті двійко мандрівних дівчаток-китаянок, які подорожують світами, щоб устигнути побачити й відчути радість буття. Чи той молочно-кавовий славний син угандійця та англійки на ймення Ісмаїл. Або ж навіжений кореєць, котрий не розлучається з ноутом, не знати коли й спить.

     Світ широкий, а часом дає себе відчути ота широчінь. Лиш глибини сховані від людського ока. Тут є робота для думки. Полотно для образу. Я пишу ці рядки для тебе, хто спитав, чи все правильно втямив. Не дай себе здурити тріскучою фразою, що маскується під політичну. На початку кожної політики – постає голісінька людина, як вона є. Часом дурненька, іноді – люта, зовсім зрідка – шляхетна душею, майже ніколи – багата розумом. Коли увесь час відкладатимемо себе на потім, волітимемо перечекати негоду, а тільки потім – жити, то станемо як оті ходячі кліше та штампи, хиткі, заяложені, нещирі, вихолощені. Яритися – призначення нашого серця. Бути збуреним та полоненим надлишковим, величним, байдуже-зверхнім (так!), шаленим із п’янких радощів (так!), темним містичною глибиною, світлим сяючою поверхнею думки – цим нелюдським світом мудро-усміхненого Діоніса.

     Отже, в домі моєї матері: травоїдних і жуйних стада, зграї та зграйки, гуртки з угрупованнями. Десь клацають ікла, співають псалмів та пісень погребових. За Україною. За українцями. За людиною. За серцем моєї звичаєвості. За мовою – у якій усе: всі початки, буяння, розквіт і занепади. Й усередині всього цього похабного сичання-говоріння – промінчик надії. Передранкова пісенька дрозда, нашого скромного соловейка, товариського й водночас зухвалого чортеняти, чорного, наче ніч, непосидька, вільного птаха. Це – ще навіть не сутінки досвітні, але натяк нового дня. За ранок прийдеться боротися. Лляти піт, лити кров. А дехто й заплаче.

     А наразі - спорт (футбол, будь-яке змагання). Він - життя. Це - людське буття. Політикани приходять незвідки - та йдуть на пся матір. Тільки життя триває. Є добра богиня Еріс *, казали елліни. Добра, бо не вбиває, не палить, не руйнує. Тільки заздрісні та спраглі верхів’їв люди змагаються увесь час - за першість, щоб бути найкращими. А тирани та дріб’язок тиранський не мають жодного стосунку до людської долі. Вони - другорядні лаштунки в тій грецькій трагедії. Ми божествимо змаг. Бо ми - люди. "Це твій світ! Це зветься світом!" Не сичи, не гарчи, не спливай жовчю, коли сидиш у грецькім амфітеатрі й слухаєш, і чуєш волю богів.

     Древній юдей породив страшного Бога, який карає за гріхи та судить грішників, щоб праведника втішити картиною пекельних мук. Еллін поставив над собою пантеон богів, аби вони виправдали життя, проживаючи його. В юдея - виправдання існування Бога. В елліна - виправдання самого життя. Справді, якщо боги, живучи змагально, ревно, заздрісно, отримують щастя вповні, то й людині є заради чого жити, є, з кого брати приклад. Юдей та еллін - два стародавніх символи людських прагнень, два полюси людського розуміння буття. Теодицея - в юдея, теодицея, але вивернута навиворіт - в елліна. Два таких різних виправдання. Два способи бути людиною.

     Коли атеняни, ввесь нарід - як одна особина - вчувалися в спів трагедії, вони ставали одним цілим, народом - у повноті цього визначення. Не було окремішних доль, була судьба неподільного народу. Актори в трагедії - це лаштунки. Суть - у проголошеній та почутій волі богів.

     У цей час феєрична п'єса твориться на стадіонах всіма вболівальниками разом, бо той сюжет - тут і тепер, бо нікому не дано взнати наперед, яким буде присуд, результат і відплата.

     Що ж, хоча це й не атеняни вже доконані, але дуже на них скидаються. То вдивіться в ті обличчя, тих тридцяти тисяч моїх краян. На площі перед Оперою, червневого понеділкового вечора, просто неба, в горі та в радості. Вони ще плачуть та сміються зі змагу на стадіоні. Та звитяга українська – попереду.

_____________________

*)   Еріс (давньогрецькою Ἔρις  - боротьба, герць, роздор, змаг) - в грецькій міфології богиня роздору. Еріс - серед первинних космогонічних сил: вона дочка Нікти, онука Хаоса. Попри те, що Еріс породила голод, скорботу, вбивства, суперечки, тяжби, беззаконня, вона же породила труд. Звідси в Гесіода дві Еріс: одна викликає війни та ворожнечу і нешанована людьми, інша - корисна людям, примушуючи їх змагатися в праці. Вона збуджує вояків і розпалює змаг.

http://stadion.lviv.ua/ua/Lviv_fan_zone_Ukraine_Sweden_video_photo    (тут - світлини в повному розмірі)

Підтримати збірну України у львівській фан-зоні прийшли 30 000 вболівальників.

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=0jC_E7UV-Xk