Ці поєдинки відбувалися паралельно один одному. Тільки один показували в прямій трапнсляції щонайменше на всю Європу, а от другий залишився без належної уваги .
 
На шляху декількох десятків людей у вишиванках з національними прапорами України, які прямували до НСК "Олімпійський" завсідчити свою непокору українофобському режиму кримінальної тиранії та роздати місцевим жителям й гостям столиці відповідні листівочки, встав "Беркут" . Оточив протестувальників і тривалого часу тримав у щільному кільці . До місця події миттєво були підігнані автозаки. "Торжество" демократії відбувалося на очах українців та європейських фанів. При цьому були виставлені заградзагони навколо наметового містечка на Хрещатику.
 
Аналогічна акція пройшла напередодні в Польщі. Її організаторами стали активісти української діаспори. Захід відбувся без найменших проблем. Все було мирно і спокійно . Що називається, відчуй різницю між демократіями по-польськи і по-... ні, не хочу писати "-українськи". Адже це антиукраїнський режим, який немає до української ментальності й держави жодного стосунку, окрім того, що тимчасово утримує її територію в окупації.
 
Футбольні Чемпіонати Світу та Європи є найочікуванішими мною спортивними подіями. Вони для мене важливіші за олімпіади. Дуже радію наближенню першостей, живу ними під час їхнього проведення, а потім тривалого часу "відхожу", жаліючи з приводу закінчення свята . Подібно наркозалежному, мучаюсь потім в ломках не в силах подолати закінчення дії потужної дози футбольного допінгу. І так триває до початку національної першості, а потім і єврокубків.
 
Так от на відміну від інших чемпіонатів Європи, цьогорічний турнір, не викликав в мене жодних особливих емоцій . Не так очікував як попередні, не так переймаюся його перебігом. Все затьмарив цей клятий Бандюкович, який пересрав зіпсував все, що можна. Всю європейську перспективу похєрив. Адже ЄВРО-2012 мало стати визначною подією, яка б ознаменуавла просування України до ЄС, зближення країни з євроспільнотою, підтвердила нашу історичну європейськість, вивівши на фінішну пряму до Євросоюзу. Та де там.... Все через цього олігофренічного урку пішло шкереберть.
 
Звісно, я радію успіху збірної України , тим більше, що, чесно кажучи, навіть близько не сподівався на подібний "тріумф волі", але в душі так і лишається сумний осад. Бо не відчуваю себе господарем ЄВРО. Адже сама Україна перестала бути господинею у власній хаті, хазяйкою своєї території і життя. Тому це Євро для мне більше схоже на серію "матчів смерті" київських футболістів зі збірною Вермахту під час німецької окупації.
 
Втішає лише єдине. Будь-якій окупації неодмінно приходить кінець . Як тут не згадати наше "помаранчеве": "звільнили від німецьких, звільнимо й від "донецьких". Останнє слово, зрозуміло, вживається тут виключно як характеристика організованого фінансово-політичного угрупування і не містить навіть натяку на якусь неприязнь до жителів краю, які страждають від режиму "адідасів" не менше за наддніпрянців чи галичан .
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.