Где Вы теперь? Кто Вам целует пальцы?  
Куда ушел Ваш китайченок Ли?
Вы кажется потом любили португальца?
А может быть с малайцем Вы ушли
В последний раз я видел Вас так близко
В пролете улицы умчало Вас авто
Мне снилось, что теперь в притонах Сан-Франциско
Лиловый негр вам подает манто.
                    
Александр Вертинский
 

Люблю інколи почитати. Особливо про те, як погрожують журналістам позбавити їх свободи слова. А може, й самого життя. Як оце – нашій Тані. Тій, що на лівому березі. Ви не знаєте Таню Чорновіл? Тоді ви не знаєте, як влада увікає Україну. Таня про це дуже гарно розказувала. І ще про те, як їй погрожували, щоб не розказувала. Але ні, Таня вже не розказує, вона вже навіть і не журналістка. Відхрестилася, дякуючи Богові, нарешті якось. Приймає тепер вже нову віру. Депутатську.
 
А чом би й ні? Якщо гінеколог може бути радником самого Президента, то хіба журналіст гірший за масажиста, чи шофера? Та й дійсно, хіба… Ні, зовсім навіть не гірший. Тому Таня і каже, що – ми за ціною не постоїм:
– «Поки нинішні лідери опозиції, як добре знані політики, так і нові громадські активісти не доведуть, що вони готові жертвувати собою, народ їм не повірить».
 
І вона тепер свою жертовність буде доводити народу не із сторінок українських ЗМІ, а сидячи в самій  Верховній Раді. Якщо переможе міліонера Ярослава Дубневича у Городоцькому виборчому окрузі № 120 що на Львівщині. Це так їй здається, що переможе і що засяде.  І буде їх викривати зсередини, бо більше нікому.
 
Що нікому? Писати, кажу, скоро буде нікому на лівому березі. А на правому, то там і зараз нічого не пишуть. Там поки потихеньку готуються до сабантуя. Ні, я не сварюся, тим більше – матом. А скромно теж хочу мільйончик. У вас є мільйончик, панове? А щоб ви, панове з ним робили, коли б мали? А.., ви про це ще не думали, бо вам його по MasterCard поки ще не переслали. А якби переслали, то що? А я знаю. Ви, пане, купили б гарну хату. І щоб городу соток шістьдесят. А потім? А потім машину, велику та чорну. Так положено. А потім? А потім – спутнікову антену ше. А ще? А тута вже не знаю. Тре подумати.
 
А я вже подумав. Мені теж треба, як і Тані, десять тисяч баксів, для повного щастя. І теж – в місяць. Правда, їй, щоб в депутати попасти і вона вже їх має. А мені, щоб по світу повештатись, але я їх не маю. А в депутати я не хо.  І народ таки, Тані вже зібрав, бо любить і знає її народ. А мені ще не зібрав. Бо може, хтось мене і любить, та ще про те не знає.
 
А тут ще й газети, аж три, виявляється, у Тані звідкись взялися. Спонсорують теж, ніби. Мабуть, це її так налякали колись. Бо давно вже щось, про увікнення не пише. Окрім останньго, поки, - розкаяння. Що вона вже - екс. І журналістика вже не її захоплення. Пройшло вже все, як з білих яблунь дим.
 

 
Тепер відчуваються дійсний патріотизм та біль за майбутнє Неньки-України, не на словах, а вже в дії. І тут Таня, якщо виберуть її в Парламент, буде боротися далі. За щастя та процвітання. Народу, звісно, не своє ж, зрозуміло. Вона виходить за червоні прапорці і за ними об"єднується з об"єднаною вже опозицією, щоб, як вона каже –
 
«Нехай нинішня опозиція мене використає, викине і забуде, головне нині бути тим гвинтиком, який знадобиться для зруйнування монополії влади. Нехай ті, хто пройдуть наверх по мені, будуть "гівнюки", головне, щоб на верхівці влади знову була конкуренція, лише тоді сторони будуть змушені прислухатися до громадської думки».
 
Тобто – гівнюки на гівнюках, треба розуміти, чи як? Будуть між собою конкурувати.  І тут, в апогеї такого високого стремління дум, виходить на арену ще одна Таня - Таня Монтян. З підтримкою та найкращими побажаннями.
 
Ось так, ні більше – ні менше. Ну, що ж, коли так думається, бачиться та дуже хочеться, то тоді може. А скоріше – ні, бо не вийде. А що вийде? От тут, сам я не зню, але думаю – як завжди. Бо вже перевірено.  І бо, сказано ж ясно, що там вже – екс і вже немає,  а тут ще просто немає, бо ще недоїхали. А що далі буде, то побачимо. І наостанок, наша Таня гірко плаче:
 
-«P.S. "Українська правда", відкриваючи мій блог, визначила мене, як журналіста. Я з цим не згодна. Журналіст це лише той, хто перебуває при виконанні журналістських обов"язків. Я нині займаюся геть іншими справами, і не збираюся прикриватися статусом журналіста.»
 
Ось так. Значить, нашу Таню тепер журналістські обов"язки турбувати не будуть. Вона тепер не журналіст і буде виконувати обов "язки інші. Ті, що не прикриваються статусом журналіста, а прикриваються статусом Народного депутата.
То я й запитую, шановне панство, це що, по-вашому:  – наївний ідеалізм,  майбутня  нова українська мати Королевська, чи – гроші не пахнуть і тільки їх кількість визначає  ступінь гарту патріотизму в нашій нещасній державі…
 
Берег левый, берег правый,                
Снег шершавый, кромка льда
Кому память, кому слава,
Кому темная вода
То ли снится, то ли мнится
Показалось что невесть
То ли иней на ресницах,
То ли вправду что-то есть?
Что нам слава, что нам Клава
Медсестра - и белый свет
Помер мой сосед, что справа
Тот, что слева, - еще нет…
Если б был я не калека
И слезал с кровати вниз
Я б тому, который слева
Просто глотку перегрыз
Умолял сестричку Клаву
Показать, какой я стал
Был бы жив сосед, что справа
Он бы правду мне сказал.
mix(с)