Хочеться кричати, щось доводити, переконувати, бити по мордасам...не буду. Кому доводити? Кого переконувати? Колеснікова? Пробачте, я себе ще поважаю.
Та і він ні до чого. Це просто брудна ганчірка для підлоги.Боксерська груша, для тих, хто все ж таки не може втриматися.
 
А керівництво цим жахливим процесом відбувається з двох  центрів.Головний, з Межигір'я, з логова помийного хробака, і, направляючій, з Кремля, той що весь час тулиться до нас, "братским народом" обзиває.
Якби у нас була наша влада, то той, "братскій", угро-фінській народ, ми би давно вже послали куди подалі. Вірніше, не народ, а таку саму, як у нас, зграю його керманичів. Що в них, що в нас, владу захопили комунобандити. Тільки там комунобандити кадебістського (читай, гестапівського), розливу, а в нас, банальні уркагани, також з комуняцкого середовища, тільки дрібніші, в минулому шестірки та стукачі.   Мета, що в тих, що в наших, однакова. Перше, це красти, без зупину, і друге, не віддавати владу. Тому що тоді, прийдеться красти тільки у сусіда по камері.
 
Звідси і всі ці танці з мовою.
 
І я не вірю, що у Хутін-пуя імперській зуд відбувається.Просто йому потрібне гарматне м'ясо для його "переможних войнушек", та раби, які би працювали задарма. Ну і труба, як же без неї. Хоча, можливо з подібних причин, і створюються імперії.
Не буду перераховувати всі ознаки держави, всі і так знають, що власна мова є однією з них.
Тут треба віддати належне нашій нації.Мабуть нема в світі іншої держави, мову якої, на протязі чотирьохсот років постійно намагалися би знищити. Але, навіть під час повної окупації України, нічого з цього не виходило.
Зараз Україна також окупована де-факто, де-юре, ні. І ось ці, фактичні окупанти, знов взялися за старе. Звісно, вони знають гіпотетичні наслідки цієї афери, але іншого виходу в них нема. Треба лізти у пащу лева. З одним мільйонним шансом вижити. Але, інший варіант, і цього шансу не дає.
 
Що нам робити? Ну, якби все залежало від мене, і якби я знав, що у разі мого приходу до Банкової з залізякою, що пуляє кулями, все вирішиться, то я давно би це зробив. Але я пам'ятаю, що для мене моя мова, і  маю надію, що не я один це пам'ятаю.
 

Звісно, хотілося би, щоб на захист нашої мови вийшли мільйони, але цього поки не відбувається. Здебільшого всі чомусь думають, що вони нічого не доб'ються. Це хибна думка. Треба розуміти, що окупанти знаходяться на чужій землі, на нашій землі. В них нема духовних пріоритетів, нема коріння на нашій землі. Вони можуть захищати тільки награбоване ними, свої тимчасові цінності, які не мають сакральної ваги.
 
На відміну від них, у нас є наша країна, наша мова, наша традиції. Все це створює дух нації. І він є в кожному українцеві. Це робить нас непереможними. І не важливо, хто ти, чоловік, чи жінка, могутній за статурою, чи слабкий, важлива присутність духа, яка сильніша за численні загони мусоров, сильніша за бомби, ракети, та інше залізяччя. Прикладів тому, в історії людства безліч. Не буду наводити гучні, та всім відомі факти, згадаю тільки про більш близький нам образ, який чудово описав у "Рассказе про студента и водолаза" М.Зощенко. Тому, кожній людині під силу будь-що, головне, знати, за що вона бореться, та мати силу духа.
 
І хоч ці, малочисельні мітинги, не створюють ніякого враження на оскаженілу зграю клептоманів, на них все рівно треба виходити. Виходити з розумінням, що це тільки початок, і справжня боротьба ще попереду. Мета її не тільки в захисті нашої мови, а в усунення від влади цього окупаційного режиму. Ось, коли ми будемо стояти перед дверима межигірського сортира, та чемно стукати, і просити злізти з золотого унітазу енакієвського щура, ось тоді і можна буде вважати, що справу зроблено, і ми можемо нарешті почати розбудовувати свою країну, для себе.
 
Ну, і ось деякі асоціації, навіяні мені цим, прости Господи, язиком -