Кого тільки не зустрінеш на Київських вулицях! Коли, йдучи вулицями або їдучи в міському транспорті, бачиш, а не просто дивишся, то можна зустріти багато цікавого, такого, що визиває найрізніші емоції, від задоволення та радості до суму й відрази. Такі ми різні...
На роботі. Лежу на двигуні "Шевроле Авео", намагаюся поставити стартер. Задоволення ще те, враховуючи, що усі маніпуляції з ним краще усього робити знизу, з ями, або з підйомника. Усе зайняте, тому й викаблучуюсь. Мій наступний клієнт, чоловік десь під 60, що чекає своєї черги, дивиться на мої страждання та раптом каже:
- Ненавиджу оці "Шевроле Авео"!
- Чому так?- питаю. - За свої гроші "Овечка" цілком пристойна машинка.
- Терпіти їх не можу. Така сама "Авео" у минулому році мою дружину вбила.
Що тут скажеш...
Їду з роботи. До автобусної зупинки разом зі мною підійшла досить колоритна пара, яку я подумки охрестив " мама та синок". "Мамі" десь добряче за сорок, гарненька фігура, обличчя... а от його й нема, замість нього- опухла пика алкоголічки. "Синкові" десь ледь за двадцять; судячи з усього, свій і так невеличкий розум він вже майже пропив. Обоє "такі як треба". Він час від часу ляпає якусь дурню, вона прискіпується до чого тільки можна, строїть його по повній програмі.
Підходить моя маршрутка. Виявляється, що й вони їдуть в мою сторону. Сіли поряд: "синок", "мама", потім- я. Далі усе, як на зупинці: він щось ляпає дурним та ще й нетверезим язиком, вона на нього сичить. Потім, раптом, після чергового "синового" перла, засміялася:
- Ну ти й тупе... Чого оце я з тобою живу?
А те, що я побачив наступного ранку, компенсувало усю відразу до окремих представників роду людського, та ще й авансом років на п'ять наперед. По пішохідному мосту йде сім'я. Двійко хлопчаків десь рочків по три, бігають, нарізають кола навколо мами з татом, що не просто так собі йдуть, а ще й котять колиску, в якій поруч сплять двійнята. Я став, пропустив їх, потім ще дивився, як на прогулянку парком разом з батьками бігло й їхало у колисці наше майбутнє.
Щасти вам.
