У чоловіка запитують:
- Яка імовірність того, що вранці по дорозі на роботу Ви зустрінете динозавра?
- Як це яка? - сміється дядько. - Ніяка! Нуль.
Задають теж саме питання жінці:
- Фіфті-фіфті, - миттєво відповідає жінка.
- Як це?
- Ну, або зустріну, або ні! - здивовано пояснює жінка.
 
...
 
Але ж треба пам'ятати, що в кожному жарті є тільки доля жарту. Решта - правда. Правда в тому, що обидві відповіді логічні. Вони просто прив'язуються до різних аспектів питання. Чоловік прив'язується до факту існування динозаврів, що потребує аналізу контексту. Жінка орієнтується на факт зустрічі, яка може трапитись тут і тепер. Тобто, "чоловіча" логіка орієнтується на контекст повідомлення, а "жіноча" його ігнорує. "Чоловіча" логіка - це логіка загальна, космічного масштабу, а "жіноча" - це логіка ситуативна, тут і тепер. У філософському сенсі в діаді "формальне - змістовне" перше належить жінкам, а друге чоловікам.
 
Серед персоналу є свої "хлоці" і "дівчата".
 
Перші, "хлоці-ДД", оперують контекстом повідомлення (картинка, текст, відео тощо), аналізуючи текст, його внутрішню структуру, відповідність контексту реальності, адекватність базових постулатів. "Жінки-ДД" зосереджені на формальних аспектах повідомлення, його емоційному забарвленні. Але є серед нас декілька геніїв-ДД, що однаково добре почуваються і оперують в обох віртуальностях. Це такі собі інтелектуальні гермофродити, оскільки мають ознаки обох "статей".
 
Інша координата пов'язана з орієнтацією на зовнішнє-внутрішнє. Точніше із залежністю від зовнішнього чи від внутрішнього.
 
Одного разу психологи сконструювали чудернацьку кімнату, дві нижніх перпендикулярні грані якої кріпилася на валах. Таким чином, кімнату можна було нахиляти направо-наліво або вверж-вниз. А потім в кімнаті встановили дивне крісло, яке мало такі самі особливості як кімната. Причому фокус-покус у тому, що все хитається незалежно одне від одного. Тобто крісло нахиляється, а кімната - ні. Або, навпаки, положення у просторі кімнати змінюється, а крісло - нічичирк.
 
Піддослідного садять у крісло, а потім починають хитати крісло та кімнату у різний спосіб. А сидуня питають чи змінилося його положення у просторі. Тобто, може бути так, що крісло на місці, а кімната нахилися: положення людини фактично не змінилося, а за "свідченнями" очей вона, людина, нахилися.
 
І отут з'ясувалися цікаві речі. Виявилася, що всі люди демонструють один з двох типів сприйняття ситуації. Одні орієнтуються на положення кімнати, інші на внутрішні відчуття. Перші вважають, що їх положення у просторі змінилися, навіть коли крісло нерухоме, ігноруючи сигнали вестибулярного апарату.  Другі звертають увагу виключно на внутрішні сигнали і не вірять очам своїм. Перших обізвали поленезалежними, а інших - полезалежними.
 
Так от, серед персоналу теж є чітко полезалежні та поленезалежні у сприйнятті пациєнтів.
 
Перші пишуть про зовнішне. Їх надихають певні вчинки хворих, події, що відбуваються навколо них (персоналу) або до яких вони (персонал) хочуть бути причетними. Тому їх тексти завжди пов'язані з подіями зовнішнього світу. Другі завжди у своїх текстах виходять з внутрішнього сприйняття. Вони не потребують зовнішніх поддразників, щоб опублікувати щось на ДД. Тому їх публікації часто мають абстрагований характер, поза тим, що відбувається у світі в цілому та на ДД зокрема. А є ще досить невеличка купка працівників, яка має ознаки "залежників" і "самостійників". Це такі собі "в'язуни", що поєднують практичну зовнішній світ перших внутрішній світ других.
 
І, нарешті, є банальні практики і теоретики.
 
Перші орієнтовані на практичний зиск. Вони розуміють світ руками, очами, вухами, носом та язиком. Тексти, які не можна помацати руками, побачити очима, відчути на смак, унюхати носом та почути на власні вуха, для них повна дурня. Практики виходять з того очевидного факту, що теорію на хліб не намажеш. Теоретики розуміють, що за розмаїттям фактичного є дещо, не менш потужне, ніж лимон вбитих єнотів, але абсолютно реальне. Вони виходять з того очевидного факту, що світ не такий, яким здається, і не все то золото, що блищить. Їх перш за все цікавить саме те, що стоїть за нашими відчуттями, те, що можна виявити та зрозуміти лише відповідним теоретизуванням. Звісно, між ними є така невеличка купка персоналу, що однаково легко працюють з фактами та теоріями, що їх описують.
 
Якось так. Таким чином, весь персонал можна умовно поділити на 8 груп. Серед них немає поганих та хороших. Кожна з груп має свої переваги та обмеження. Розуміння їх дозволяє уникнути багатьох помилок. Ще декілька осіб, що стоять осторонь.  Це - генії. Особисто себе відношу до групи залежних теоретиків чоловічих.