У мене є приятель. Я не буду називати його ім’я, бо в своїй основній якості, на яку я хочу вказати, він в точності подібний на кожного другого вашого приятеля, а, можливо, й на вас. Назвіть майже будь-яке прізвище – й це буде він!
Так ось, все життя його гріє думка, що «все погано, а буде ще гірше». Він чіпляється за неї, як за рятівний круг і здається, переконай його в зворотному, він одразу помре. Але, він українець і тому «життєрадісний песиміст».
Я проглядаю український інтернет – як і будь-який інтернет – це смітничка, але, на відміну від інших інтернетів, які бруднять інших, наш призначений посипати брудом нас.
Більшість наших статей, повідомлень в соціальних мережах, коментарів написані, щоб підірвати нашу віру в перемогу.
Я ніяк не можу второпати: чи це ще пораженчество, чи вже капітулянтство. Від цього залежить профілактика – гауптвахта чи розстріл. Браття і сестри, досить скавчати! Ми живі й на волі, наші вороги слабкі як ніколи, Бог явно за нас, незабаром Армагеддон і всі проблеми зникнуть.
Агресивний оптимізм в кожному слові і кожному жесті – ось, що насправді нам потрібно.
Підстави для радості є:
1) Українська держава постала без жодних зусиль з боку нашого покоління й досі попри будь-яку логіку існує. Отже, це устійливий тренд.
2) За останні два роки, активна громадськість дедалі частіше відмовляється від симуляції й вдається до політичного насильства.
Суспільство, яке нещодавно лякалося кожного різкого руху, нині з захватом сприймає акти спротиву. Віталій Запорожець, який застрелив майора міліції, вважається народним героєм не тільки в рідному селі. Днями його мати отримала за сина премію Олекси Гірника. Зал (київська інтелігенція) стоячі вітав її оплесками.
Від голомозої молоді (багато представників якої за власні кошти і з власної ініціативи з’їхалося до Києва бити гранітоїдів, які спекулюють на проблемах гомосексуалістів) і до опозиційних депутатів, (які таки порвали сорочку Колісніченку), всі усвідомили, що спасіння – в бійці.
3) Проте, навіть вітчизняні демонстративно-симулятивні форми громадського протесту знаходять дедалі більше поціновувачів у світі.
«Фемен» - хоч як би ми до них не ставились – є однією з найвідоміших протестних груп такого роду в Європі. «Сталін, що пісяє» тріумфально пройшов сторінками світової преси, тощо.
4) Ми звикли кепкувати з лідерів опозиції, проте подібних нашим своєрідних і масштабних фігур не має жодна опозиція в СНД та Європі.
Окрім Юлі з національних діячів так збуджував уяву західних політиків та читачів хіба що Мазепа. Вона – одна з найпопулярніших жінок на континенті.
Вчора я провів конференцію з видатним стилістом і фронтменом таблоїду «Мисливство і рибальство» Артеменком на тему «Розвиток образу Юлі. Що далі?». За результатом конференції визнано, що голодування було зайвим. Їй треба «вскритися» (за стародавньою зеківською традицією порізати собі вени). В день початку Євро 2012. Це буде справжньою інформаційною бомбою і тим жестом, який зможуть наслідувати її колеги по боротьбі і прихильники в європарламенті. Уявляєте, під час сесії кілька депутатів ріжуть собі вени і заливають кров‘ю президію. Це геть зовсім змінить все емоційне тло навколо України.
5) Влада огидна, але відіграє позитивну роль. Ті зміни, на які в нас пішли б десятиліття, відбудуться за лічені місяці, після того, як незабаром криза переросте в дестабілізацію.
Я з радістю і вірою дивлюся у майбуття.
Добрим тоном є завершувати тексти прикладами з життя святих. Так ось, під час боїв під Вавилоном (так франки називали Каїр), пріор одного з монастирів спитав в Людовика Святого: «Ваша величносте, як справи у вашого брата» (пріор не знав, що брат короля щойно загинув у сутичці). «Справи найкращі, - відповів святий король, - мій брат вже годину, як розмовляє з Господом».
Справи найкращі, брати й сестри, ніч найтемніша перед світанком. Жодні жертви не марні.
Дмитро Корчинський
