Він несамовито нявчав три ночі. У нас перший поверх, євровікна, якщо зачинити – тиша, як у лісі під Загальцями. Але він нявчав потужно.
Здуріти можна. Десь під північ я вийшов знайти цю мерзоту, що не дає спати.
 
- Кіс-кіс-кіс.
- Мяу-мяу-мяу.
- Кіс-кіс.
- Мяу-мяу.
 
Може у підвалі, чи в кущах? Хожу понад будинком. Зустрічаю бабцю в тій же справі.
ЇЇ аж тіпає:
- Знайду, удавлю падлюку! В мене тиск, арітмія, третю нічне сплю.
 
- Мяв-мяв. Мяв-мів.
 
Не знаходимо. Бомкає 24.00.
- Добраніч!
- Та яке там…
 
А воно з темряви: мяв-мяв…
 
…Вранці якесь шебуршіння під вікном. Дивлюсь - на декількох деревах квадратом натягнуті червоно-білі стрічки. Якісь люди. Ну, думаю, капець, замінували.
 
Вихожу. На дереві сидить якийсь хлопець в касці, з мотузками, якимсь приладдям, під деревом дівчина, теж в касці – страхує. Хлопець намагається зняти з гілки, що на рівні 5-гоповерху, білого, як сніг, пухнастого котяру. Його хазяйка, сусідка з третього поверху умовляє тварину:
 
- Барсик! Барсик! Иди к дяде. Дядя хороший. Дядя тебя спасет.
 
Дядя лаштує мотузки, страхує себе, котяра сидить на тонкій гілці. Минають хвилини. Відчуваю, що плану спасіння дядя не має.
 
Питаю у хазяйки котика:
 
- Хто ці рятувальники?
 
- Я звонила в милицию, в МЧС, в ЖЭК. Говорю: кот третий день сидит на дереве, помогите снять его, я заплачу, сколько скажете. Отвечают: дамочка, вы что, у нас тут люди, а вы с каким-то котом, захочет жрать – слезет. Вот я и нашла через интернет альпинистов.
 
Отже, сидить цей Барсік на тонкій гілці, а на товстому стовбурі альпініст. Плану нема. Підхожу до проблеми як інженер. Кажу страхувальниці:
 
- Треба підстрахувати котяру. Давайте візьмемо якусь ковдру, ну, тіпа одіяло ілі покривало. Можу зараз принести…
 
Рятувальниця:
 
- Мужчина! Не мешайте. Мы имеем значительный опыт спасения различных домашних животных, в том числе кошек и котов, которые залезли либо от испуга собак либо в процессе охоты за пернатыми птичками на различные деревья и не могут в течение продолжительного времени самостоятельно спуститься вниз. Не мешайте.
 
- Понял.
 
А й дійсно, хто я такий? Глядач шоу. Вони професіонали.
 
Все ж звертаюсь до хазяйки Барсіка:
 
- Я можу принести одіяло-простирадло та ще шестиметрову вудку, альпінюга  нею шугане котика, він пригне, а ми його спіймаємо у одіяло…
 
Спасатєльніца:
- Мужчина!...
 
- Пойняв, пойняв… Мовчу, мовчу…
 
Минають хвилини. Раптом Барсік з якоїсь дурі зривається з висоти, що дорівнює 5-му поверху, і падає на асфальт, не встигаючи розпластати свої котячі лапи та гімнастично згрупуватись… Який це був удар! Як він, бідолашний, скавчав! Шокований,  він біжить у кущі, за ним -хазяйка.
 
Альпініст кричить:
- Блядь! Урод! Ты чего прыгнул?! Я же хотел…
 
Я його розумію.
 
…Через декілька хвилин іде хазяйка, тримаючи Барсіка. У  неї сльози, вона захлинається, у нього – кров з рота.
 
-Ну почему? Почему? Надо было. Почему  мы..? Надо было. Одеяло. Почему Вы?... Барсик…
 
В голові: Мужчина, не мешайте… У нас опыт…
 
…Йду додому. Ще один сусід по під’їзду, повертається з ринку з кульком харчів і питає:
 
- Что там за крики?
 
- Кота с дерева снимали. Альпинисты.
 
- Я бы всех этих котов и собак…Ебанулись совсем.
 
- Согласен. Каждый по-своему.
 
…Я не зробив того, що зробити було дуже просто. Взяти відповідальність. Лише винести з дому «одіяло» та рибальську вудку – хай би були, може би згодились…
 
Пульсує в обох півкулях - мужчина, не мешайте…
 
Барсік! Пробач!