«Героям-підпільникам, непримиренним борцям з російським окупаційним режимом» Pasha, инженегру, Професору, MVF та ін.. присвячую…

     Нещодавно ми відзначили День пам’яті жертв політичних репресій. Одна з наших колег виставила прекрасний фото звіт, у якому висвітлювались заходи з відзначення пам’яті про загиблих у жорнах  сталінської  репресивної машини в одному з найбільш знакових місць в околицях Києва – Биківнянському лісі.
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/14396.phtml
Так, за кількістю «невинно убієнних» цей ліс має змогу конкурувати навіть з Бабиним яром і я сподівався, що підсвідомо, але виявилось, що  умисно, в ІМХО була вставлена словесна конструкція «жертви російської окупації». В ході дискусії авторка ІМХО, на жаль, не знайшла можливим аргументувати свою позицію і відповідати на цілком доречні зауваження колег. Одного з зав.відділенням намагались піддати обструкції, мої зауваження взагалі були проігноровані. Зате, вимикач «жіноча логіка» був поставлений в положення «ВКЛ.» і були зроблені висновки

laskiw 23.05.2012 13:01:02

Всі Ваші ІМХО - це умовний лакмусовий папірець, який безпомилково визначає, хто є ким.

Лісовська 22.05.2012 12:38:32

Здатність суспільства називати речі своїми іменами і не жахатися при цьому є ознакою його дорослості.

Лісовська 22.05.2012 12:23:52

Дякую за підтримку мого формулювання про російську окупацію.

Я намагався аргументувати,

инженегр 22.05.2012 13:22:38

Ознакою дорослості є, в першу чергу, вміння висловлюватись без підміни понять.
День пам’яті жертв політичних репресій в першу чергу зачіпляє події тридцятих років і далі. Коли репресивна машина набрала своїх максимальних обертів.
Якщо для цього періоду Ви застосовуєте термін ОКУПАЦІЯ, то всі, хто співпрацював з владою, були колабораціянтами. Але якщо вирахувати їх процент, то після Громадянської війни таких була більшість населення. На превеликий жаль, це правда. Якщо більшість населення є колабораціянтами, то такий стан справ можна назвати будь яким словом, але тільки не РОСІЙСЬКА ОКУПАЦІЯ. До кінця громадянської війни, так БІЛЬШОВИЦЬКА, після - це підміна понять.
І не треба ставати в ПОЗУ, коли Вам звернули на це увагу.
Якби це була б дійсно окупація, то спротив носив би інший характер, та й наслідки були б інші.
До речі, в Биківні напевно не менше половини загиблих відносяться якраз, за Вашою термінологією, до окупантів.
Репресовані офіцери, троцкісти, бухарінці та ін.

,але ж це так по жіночому. Створити конфлікт, самій придумати позицію опонента, а потім стати в позу…
 
     Оскільки конструктивного діалогу (дискусії) в коментах під ІМХО не відбулось, сторона, яка вважає себе національно свідомою, «нє снізошла» до аргументування власної позиції, вимушений викликати дискусію на друге коло. «Викликаю вогонь на себе.»
 
     Власне справедливість Дня вшанування пам’яті жертв політичних репресій ні у кого майже не викликає сумніву (його доцільність незаперечна), основним суперечливим моментом стало практично юридичне формулювання «російська окупація», яке повинно розцінюватись як  недоречний термін.
 
Для Автора ІМХО та її союзників нагадаю, що означають деякі терміни з правової  (не жіночої) точки зору.

ОКУПАЦІЯ (лат. occupatio – оволодіння, загарбання)
1) У Стародавньму Римі заволодіння речами, що не мали власника, в т.ч. земельними ділянками.
2) Окупація військова – в міжнародному праві тимчасове зайняття збройними силами однієї держави частини або всієї території іншої держави. Правила окупаційного режиму регулюються міжнародними угодами і звичаями, зокрема «Положенням про закони і звичаї сухопутної війни», додатком до IV Гаазької конвенції 1899 і 1907 рр., Женевською конвенцією 1949 р.. В них передбачається, що окупаційна влада зобов’язана підтримувати порядок у зайнятих місцевостях, поважати гідність, сімейні права та життя громадян (некомбатантів), не знищувати майно, культурні цінності, не розв’язувати питання про політичну долю окупованої території, тощо. Порушення режиму окупації є міжнародним злочином, а особи, що несуть за це відповідальність, розглядаються як воєнні злочинці.

На всяк випадок (далі згодиться), є ще один термін

АНШЛЮС (нім. Anschlus - приєднання)
Термін виник в зв’язку з окупацією 11-12.03.1938 року гітлерівською Німеччиною території Австрії. 13.03.1938 року було опубліковано закон «Про воз’єднання Австрії з Німецькою імперією».
У 1945 році відновлено незалежність Австрії. Державним договором про відновлення незалежної і демократичної Австрії 1955 р. АНШЛЮС заборонено.

     При цьому слід зауважити, що зародком австрійської держави стала утворена в 2 пол. Х ст. баварська Східна марка. З 1156 року Австрія – герцогство в складі «Священної Римської імперії». В 1282 р. в Австрії утвердилася династія Габсбургів. Тобто в 1938 році шляхом аншлюсу (приєднання) було перервано майже тисячолітню історію існування Австрії як незалежної держави.
 
     Чому я згадав аншлюс? Справа в тому, що практично в жодному (російські і радянські не беремо до уваги) з історичних джерел він не названий окупацією з наступних причин:
     - З боку населення, збройних сил та державних установ Австрії вторгнення німецької армії не зустріло опору. Приблизно як 17.09.1939 року на захід від Збруча, а може і ще доброзичливіше.
     - Приєднання країни (території) було оформлено законодавчо.
     - Австрійці автоматично стали повноправними громадянами ІІІ Рейху германського народу, що підтверджується такими прізвищами, як Кальтенбрунер чи Скорценні, які досягли високого кар’єрного росту у німецьких збройних силах. Власне, сама окупаційна армія не була такою, в зв’язку з тим, що пропорційно складалась також з австріяків.
     - Були відсутні адміністративні ознаки окупаційного режиму – призначення адміністрації (гауляйтера) директивним шляхом.
     - І т.д….
 
     В той же час відносно України я допускаю застосування терміну БІЛЬШОВИЦЬКА ОКУПАЦІЯ, та й то тільки для періоду з 13.11.1918 року, коли ВЦВК анулював положення Брестського миру і радянський уряд «почав відкриту боротьбу за визволення України» (формулювання з енциклопедії радянських часів) до 30.12.1922 року, коли Перший з’їзд Рад СРСР затвердив «Декларацію про утворення СРСР» і «Договір про утворення СРСР». Щоб не виникло сумнівів у легітимності цих документів нагадаю, що напередодні відбувся Сьомий Всеукраїнський з’їзд Рад, який одностайно ухвалив «Рішення про своєчасність і необхідність створення Союзу РСР». Технологію прийняття цих документів обговорювати сенсу не має. Просто проведіть паралелі з Австрією. Це класичний аншлюс, оскільки
     - З боку населення,збройних сил та державних установ опору після листопада 1920 року (поразка 40 тис. армії Петлюри) більше не було. Хоча правда термін політичний бандитизм  використовувався відносно подій в Україні ще до кінця 1923 року.
     - Пункт 2 виконано в грудні 1922 року. Мало того формально відбулось не приєднання меншого до більшого, а рівноправне об’єднання декількох держав. Радянська історія любила слово «воз’єднання».
     - Жодних обмежень у громадянських правах за національною ознакою українці (формально) не отримали. Прикладів посадового зросту українців в державних установах безліч.
     - РККА не сприймалась як окупаційна, оскільки на 20% складалась власне з українців.
     - Гауляйтерами назвати Шелеста чи Щербицького було б можна, але керівників органів влади формально обирали голосуванням все таки місцеві Ради та партійні пленуми (з’їзди).
 
     Внаслідок цього аншлюсу Україна, як незалежна держава, перестала існувати, але зберегла деякі атрибути державності та формальне право нації на самовизначення, яке все ж вдалось реалізувати 24.08.1991 р. (хоча мені більше до вподоби дата 01.12.1991 р.)
 
      Але ж колега писала про «російську окупацію» при цьому виражаючи скорботу на місці поховання жертв репресій 30-х років. Що це?
 
     Коли ж тоді ця «російська окупація» закінчилась? Невже 24 серпня 1991 року?
 
     Ось тут і виникає купа неприємних недоречностей.
     1. Навіть у період громадянської війни термін «російська окупація» не витримує перевірки. А куди подіти такі формування як Таращанський полк з батьком Боженком на чолі (класичний москаль), чи расово москальський Богунський полк? Це російські окупанти, чи може все таки збройні формування УКРАЇНСЬКИХ більшовиків, які приймали участь у взятті Києва 5.11.1919 року?
     2. Якщо застосовувати термін ОКУПАЦІЯ, то випливає інша недоречність, особливо відносно тих, хто співпрацював з владою після закінчення громадянської війни, оскільки формально всі вони КОЛАБОРАЦІОНІСТИ, або колабораціянти. А що робити з ними, адже такими була переважна більшість населення, особливо якщо розглянути період 70-80-х років.
 
     Нагадаю термін

КОЛАБОРАЦІОНІСТИ – (франц. collaborationists, від collaboration - співробітництво) – зрадники батьківщини, які співробітничали з фашистами в окупованих гітлерівською Німеччиною країнах Західної Європи. Термін з’явився вперше у Франції в 1940 році, в першу чергу стосовно правлячих кіл, які підтримали окупантів (режим Віші).

     Зі мною все зрозуміло. Я категорично заперечую, що я є колабораціянтом, хоча до РА вступав добровільно (без будь якого примусу) перебуваючи в здоровому глузді, оскільки не вважав і не вважаю що Україна перебувала в 1983 році в режимі окупації. Але зі мною технарем ще якось простіше, адже це не саме велике «зрадництво». А от як колеги Лісовська та laskiw  будуть передавати суду народу України не просто пособника окупантів колегу Pasha, а провідника керівної ролі комуністичної партії у флотилії Прикордонних військ СРСР?  Він же придурюється, що здійснював охорону морських рубежів держави, насправді це завдяки йому був настільки ефективним «залізний занавіс».
 
     А скільки висококласних спеціалістів для ворожого (окупаційного) військово-промислового комплексу за роки свого викладання у КПІ підготував колега Професор? Може і його під суд. Колега Женераль може підказати, що належало робити з колабораціянтами після доказу їх співробітництва з окупантами, у Франції це проходили.
 
     Якщо вести розповідь всупереч назві моєї статті, то  можливо всі ці люди, виконуючи завдання Центру, керованого Урядом УНР в екзилії, успішно «внєдрілісь» до органів окупаційної влади з метою її підриву шляхом ведення розвідувальної роботи, підпільної боротьби, саботажу. Професор успішно підривав міць окупаційної влади, готуючи в стінах інституту суцільних неуків, Pasha організовував «вікна на кордоні» для проникнення на окуповану територію інших героїв-підпільників, ввезення зброї та підпільної літератури. Великий внесок у справу вніс колега PiligrimK, який у навчальному центрі Десна «залікував до летального наслідку» не один десяток солдатів-окупантів… При цьому, прошу звернути увагу, на ретельність конспірації та завчасну підготовку цих справжніх борців, оскільки вони почали проникнення, ще з семи років, вступом до лав жовтенят, потім піонерів і комсомольців. А за для найглибшого вкорінення агенти инженегр, Професор і Pasha навіть до лав КПРС…
 
     Логіка висунення терміну «російська окупація» зрозуміла. Хочеться пройти шляхом очищення, який випробували країни Східної Європи. Але ж, шановні, Група радянських військ у Німеччині, Північна, Південна та Центральна група військ дійсно були класичними окупаційними військами на території НДР, Польщі, Чехословаччини та Угорщини. Це дійсно угрупування військ іншої країни, які залишились на їх територіях (див. перше визначення). Там не було представників місцевих народів. Мало того, вони неодноразово впливали на політичну ситуацію в окупованих країнах. Найбільш яскраві приклади в Угорщині 1956 та Чехословаччині 1968. Але аналогія у відношенні до України НЕДОРЕЧНА. І не потрібно нічого новітнього придумувати. Так, комуністичний режим був ЗЛОЧИННИМ, він організував систему масових репресій, як інакодумців так і безвинних. Жертвами безпідставно стали мільйони мирних жителів. Тому не має необхідності спекулювати на пам’яті жертв політичних репресій, висуваючи абсолютно безглузді звинувачення. З сусідою не потрібно спати в одному ліжку, але відноситися обов’язково треба з повагою. В усякому разі не звинувачувати його в тому, від чого він сам  також постраждав.
 
     Тому потрібно зупинитись на понятті злочинності більшовицького (комуністичного) режиму, та пам’ятати про жертви політичних репресій, а не «притягувати за вуха» надумані формулювання.
 
     P.S. Навмисно не розглядав події на Західній Україні, оскільки могили в Биківні, на яких відбувався мітинг, до Галичини мають відношення менше.  Вважаю, що термін окупація до цього регіону має право на застосування для періоду 1939-1954 рр., тобто до закінчення організованого збройного спротиву режиму. Чому? Логіка та ж сама, що і для всієї України. При чому ця окупація також була не російською, а скоріш РАДЯНСЬКОЮ.
 
     P.P.S.  В решті-решт відома мудрість проголошує:  «Если женщина не права, нужно перед ней извиниться». Шановні колеги Лісовська та laskiw  я дійсно щиро прошу у Вас вибачення.