Ми всі, тут і не тут, впевнені в необхідності змін в суспільстві. Але жодним чином не обговорюється питання зміни суспільства. Складається таке дивне враження, що нас влаштовує суспільство в цілому, необхідно лише дещо поправити. Ну, там, пенсію збільшити, “зряплати” підвищити, нові закони прийняти і всіх чиновників замінити на нових (побоявся написати “кращих”), податки змінити. Ах, да, історію уточнити і з мовою визначитись. Ну, мабуть, за великим рахунком і все, навколо чого точиться смертельна і запекла боротьба між “оппо-” і “по-”, між тими, хто “проти”, і тими, хто “за”, між тими, хто вже має, і тими, хто хоче мати.
 
В цьому сенсі вони - партії позиційні (владні) та оппозиційні - таки всі однакові, оскільки не пропонують нам різні світоглядні моделі. Вони конкурують між собою в одній світоглядній системі координат і дебатують одне одного стосовно того, з якої цифри збільшення пенсії та виплат, починається популізм.
 
Інколи здається, що всі партії є одним єдиним організмом, ім’я скому ОппоПозіум. Це такий собі “политический гермафродит - сам с собою борется и сам себя родит”. Партії самі собі і хижак, і жертва. Вони самі собі і батьки, і діти. Вони самі собі і альфа, і омега. Вони самі собі і причина, і наслідки. А ми для них лишень їжа, поживний ресурс.
 
Вони перетворили Україну на таку собі Країну ОппоПо. Країну, де є свої Бармалей та розбійники. От тільки в Лімпопо Бармалей та його банда - злі, кровожерливі та нещадні. А в нас Янукович та його свора - мстиві, підступні та  боягузливі. Для повноти картинки додам, що Айболіт в нас опікується не здоров’ям пацієнтів, а впливом хвороби на їх їстивні якості, після смерті. І ведмідя в нас чомусь корчить з себе Кролег. А крокодил справжній монстр - з трьома головами: адміністративною судовою та силовою. А в іншому такий, як і має бути - нахабний, ненажерливий та тупий, на все плювати і розтерти.
 
Якось один мудрий чоловік сказав мені: “Ви, люди, - дивні створіння. Все у вас навпаки. Ви боїтеся суду людського і не боїтеся суду божого. Ви боїтеся покарання в цьому житті, і не боїтеся покарання в житті після смерті.”
 
Отак і ОппоПозіум страшенно боїться сам себе і зовсім не боїться нас. Чого нас боятися - ми ж бо їжа. Себто, маємо самі пхатися до рота, сунути у шлунок, перетравлюватися у кишках і удобрювати ґрунт, щоб їжа наступних поколінь була краща за наше покоління.
 
Так от, ОппоПозіум боїться, що він сам у себе їжу відбере, і пику свою "наглу" натовче. Він боїться втратити контроль над механізмами контролю над їжею. Адже ми - їжа не проста, а золота, бо, крім того, що годуємо ОппоПозіум, виробляємо ще й чудернацький продукт. Зветься він БЮДЖЕТ. А той, хто контролює їжу - дерибанить Бюджет. А якщо ти дерибаниш Бюджет, то ти - головний. ЙЕС!!!
 
Ото ж...
 
Боїться ОппоПозіум себе, а повинен боятися нас. І ці вибори - шанс змусити, якщо не весь організм, то хоча б його частинку, ту саму, яка Оппо-, боятися нас. Довести, нарешті, що ми не їжа. Відсіч на виборах тим, хто По-, має бути настільки жорстка, щоб у Оппо- не залишилося жодних сумнів. Сумніві щодо своєї долі, якщо не виконає того, за що, “їжа” проголосувала.