Раз вже в Україні:
 
1. занадто криво пройшла приватизація і занадто багато вкрадено,
 
2. потрібні всеосяжні прозорі працюючі реєстри власності,
 
3. потрібно створити середній клас і наділити людей власністю,
 
4. необхідно створювати органи самоврядування і громадянське суспільство -
 
чому б не вирішувати ці проблеми в комплексі? ...
Нагадаю, що "В Мексиці ... близько 80% мексиканського населення зайнято в неформальній економіці. Саме цій частині населення належить 6 млн. підприємств, 134 млн. гектарів землі та 11 млн. будинків. В сукупності вони коштують 315 млрд. доларів, що в 7 разів більше вартості запасів нафти, розташованих в Мексиці, і в 29 разів більше, ніж всі прямі іноземні інвестиції, отримані цією країною з часу звільнення від Іспанії, ... а в Єгипті 92% будівель і 88% всіх підприємств належать підприємцям-біднякам. Вся ця власність не оформлена, хоча вона оцінюється в 248 млрд. доларів. Це в 55 разів більше всіх прямих іноземних інвестицій, отриманих Єгиптом починаючи з втечі звідти Наполеона, включаючи інвестиції на здійснення таких гігантських проектів, як Суецький канал і Асуанська гребля ".
 
Для реєстрації швейної майстерні в Перу необхідно затратити 289 днів і витрати, що дорівнюють 32 мінімальним місячним зарплатам; для отримання ліцензії на торгівлю у вуличному кіоску потрібно всього лише 43 дні і 15 зарплат. Чим це все відрізняється від України? В принципі - нічим, крім того, що Перу отримала незалежність 200 років тому, а Україна - 20.  Тому "господарі життя" в Перу ще можуть абияк продавати народу версію про накопичення своїх багатств поколіннями, про національні традиції тощо, а в Україні у них навіть цих аргументів нема, тому що
 
1. За 20 років не створено всеосяжних прозорих реєстрів власності, без яких, як сказано в згаданих вище посиланнях, капіталізм просто не працює. Тільки уявіть собі: якесь цабе, що спромоглося побудувати "хатинку" на землі Нікітського ботанічного саду - навіть і воно не здатне як слід оформити цю "власність"!
 
2. За цей же час (всупереч Конституції) більша частина "загальнонародної" власності перейшла в руки кількох сотень сімей. Легітимність придбання цієї власності, м'яко кажучи, геть вкрай низька (один з доказів чого - відсутність тих самих реєстрів ;-). Припустивши, що наприкінці 1980х всі стартували з 100-1000долларів і взявши середню ставку прибуткового податку до 13-15% (приблизно 1/7 частину доходу), нам слід очікувати, що той, хто чесно накопичив, припустимо 1мільярд доларів, повинен був сплатити за цей час податку десь 130 000 000долларів (причому, підкреслимо,  не його "фірма" і не з зарплат роботяг, а - ОСОБИСТО! :-). І те, що навряд чи хто з них це зробив -  серйозний привід замислитися (та й для кримінального переслідування також, особливо якщо пригадати ща вони самі створили прецедент, копирсаючись в"справі ЄЕСУ" - ніяких, виходить, строків давності по цих справах нема :-)!  
І неспроста майнове розшарування в Україні - одне з найбільших в світі, і тільки рекордні інтелектуальні показники української "еліти" разом з її вірою в безмежне терпіння "хохлів" можуть пояснити нерозуміння небезпеки нинішнього положення, особливо в найближчі роки. Адже решта населення Україна позбулася засобів виробництва і шансів сформувати середній клас, фундамент стійкого суспільства. Як і в згаданих вище Мексиці з Єгиптом, так і у нас, наприклад, у Харкові місце на Барабашці (ринку) може коштувати тисячі доларів (та й продається час від часу, як і халупи або будинки-самобуди в Африці та Латинській Америці) - але не може бути ні закладеним в банк, ні бути забезпеченням за договором, тобто НЕ Є КАПІТАЛОМ (а сам ринок, до речі, на папері належить депутату - "тушці", який судомно шукає притулку в кожній новій владі).
3. Обидві ці проблеми, очевидно, слід вирішувати разом, заодно давши привід народу самоорганізуватися і структуруватися для подальшого суспільного контролю над знахабнілою державою, яка все більше сповзає у відвертий феодалізм. Природно, це тільки чорновий начерк, так що прошу не судити строго - а краще - уточнювати, поправляти і, головне - допомогти в юридичному оформленні та обгрунтуванні. Отже, новостворена прозора система реєстрів власності виключить, нарешті, можливості рейдерства та забезпечить практично всіх громадян України  капіталом (а не умовними фантиками, які були роздані нам колишніми комуністами в їх "приватизації"). Формуватися система буде знизу - і для розвитку самоорганізації народу, і з урахуванням простого факту: на місцях люди краще знають, що і де чиє, і хто є хто. Кожен зможе внести в реєстр те, що у нього є і що він може продати, включаючи частку в квартирі, те ж місце на ринку або самобуд-гараж чи льох біля "хрущоби". Природно, свої права треба буде підтвердити усіма наявними документами (і відповідальність за них повинна бути, і суди будуть - але на першому етапі досить буде розділити все на три, припустимо, категорії - моє / спірне / неоформлене), і обов'язково - заплатити за все це мито. Для небагатих ставка мита повинна бути мінімальною, наприклад, = 1% при декларуванні до 20млн грн на людину (припустимо, доживає бабуся сама в приватизованій квартирі на Хрещатику). З одного боку, допускається розстрочка в його сплаті або сплата "натурою" - акціями підприємства, наприклад, з іншого боку ця ставка не може бути нульовою, щоб "не спокушати малих цих" подавати заявки на все, "що погано лежить", оскільки в подальшому передбачається, що все неоспорені протягом розумного строку (років зо три?) буде визнано законно належним заявникові :-).  Далі ставка мита зростає, наприклад, - по 1% на кожні наступні 20млн, аж до 50% при наявності у громадянина "в господарстві" 1млрд грн, так що з міліарду реально має шанс бути визнаним та узаконеним 500млн, а мито піде (акціями, знову ж таки, при неможливості оплати живими грошима) припустимо, наполовину - до Пенсійного фонду, наполовину - до Спеціального (як управляти активами цих фондів - окрема проблема, важливо хоча б на перший час отримати джерело доходу для підняття освіти, медицини, культури, ЖКХ, на "стартові кредити" безробітним та іншим бажаючим відкрити свій бізнес тощо, - на все, за рахунок чого "економили" всі минулі 20 років). Далі мито зростає так, що до реєстру кожному громадянину занесеться не більше "стелі", припустимо, в 2млрд грн. - для найбагших (яким, нагадаю, і на цей мільярд бажано запастися доказами сплати податку ОСОБИСТО ними на 100-130млн). Кому це не подобається - ласкаво просимо в суд (де завдяки системі он-лайн голосування ВСІ громадяни зможуть бути присяжними) розбиратися із зустрічним позовом "Україна проти Ім'ярек" по сплаті податків, виконанню інвестиційних зобов'язань і т.п. До речі, у такому процесі на боці народу може виступити будь-хто, а ті, що нададуть найпереконливіші докази незаконності привласнення Ім'яреком суспільного майна зможуть скористуватися програмою захисту свідків, звільненням від переслідування за співучасть, або навіть преміями за рахунок поверненого. Але чомусь мені здається, що  Ім'яреки  віддадуть перевагу опинитися подалі від кордонів України. Я розумію, що концепція далека від юридичної стрункості, але у нас є, сподіваюся, ще 2-3 роки на її детальне опрацювання. На незалежному ресурсі http://ukraine.exrus.eu будь хто може завести блог та гуртувати навколо себе однодумців, відкривати теми на форумі, користуватися внутрішньою поштою і т. ін. Або народ возьметься до справи ( і тут ті, хто на щось здатні, повинні йому допомогти) - або залишиться бидлом, що дожидається перед зомбоящиками до сучасної Коліївщини - не в 2015, так у 2027, чи не так?  :-(