Єдиним списком чи "колонами"? Таким воістину гамлетівським питанням переймаються лідери опозиції. І не лише вони.
 
Прихильники єдиного списку пророкують "кумулятивний ефект", коли один плюс один дасть не два, а три чи п'ять, а то й десять. "Колоністи" ж запевняють, що політична математика тим і відрізняється від звичайної арифметики, що ті ж самі один плюс один дадуть у сумі значно менше ніж два. Пояснюють це ідеологічною несумісністю, розбіжностями у партійних програмах та взаємним несприйняттям прихильників різних партій.
 
Шановні політики, перестаньте дурити себе й виборців. Про які ви розбіжності, про які програми, про яку ідеологію? З усіх опозиційних сил виразну ідеологічну складову має лише "Свобода". Про ідеологічні чи програмні розбіжності решти знають лише завсідники інтернет-тусівок та професійні дегустатори з політичної кухні. Та й ті не мають одностайної думки з цього приводу. Широкий же загал не читає ваших програм, а орієнтується виключно на харизму лідерів. Чим і керується, ставлячи відповідну позначку у бюлетені. Це якщо прийде на виборчу дільницю.
 
Тому всі ці балачки про ідеологічну несумісність та програмні розбіжності є не що інше, як спроба замаскувати нестримне прагнення будь-що потрапити до парламенту нехай і невеликою, але "своєю" командою з можливою перспективою отримати так звану "золоту акцію".
 
Це про партії, що мають шанс (реальний чи примарний - то вже інша справа) подолати прохідний бар'єр. Про карликові квазіпартії з рейтингом, що не виходить за межі статистичної похибки, не варто було б згадувати, якби не одна обставина.
 
Оскільки лідери цих партій розуміють, що шансів самотужки потрапити до парламенту у них, прямо скажемо, обмаль, вони прагнуть піти "у прийми" до більш потужних гравців. І це природно, так вчинили ті, хто долучився до об'єднання "Батьківщини" та "Фронту змін". Стосовно ж тих, хто виставляє свої окремі умови об'єднання, то це вже схоже на легкий шантаж. Мовляв, не погодитесь на наші умови - підемо на вибори окремо, і хоча до парламенту не потрапимо, кілька відсотків у вас відкусимо. На користь ПР, звичайно.
 
І все це супроводжується пафосними заявами про безмежну любов до України, про безкорисливе служіння народу та про інші благородні наміри.
 
Шановні опозиціонери, відкладіть свої програми до кращих часів, забудьте про лібералізм, солідаризм, націоналізм та інші "ізми". Зрозумійте нарешті, з усіх "ізмів" зараз найактуальніший один - тоталітаризм.
 
Країна сповзає у прірву диктатури, реінкарнований Вишинський править свій сатанинський бал. І поки ви бавитесь у якісь програми, Віктор Янукович будує поліцейську Партію-Державу. Невже ви цього не бачите? Не бачите, що в країні не залишилось жодної (!) незалежної гілки влади? Парламент, уряд, вся каральна машина - СБУ, прокуратура, міліція, суди включно з Конституційним, все в руках однієї людини.
 
Лідерів опозиції катують у тюрмах, переслідують організаторів та активістів протестних акцій, влада не те що ігнорує, вона знущається над Законом, Правом та здоровим глуздом. А ви тим часом дискутуєте про нові та старі обличчя, про соціологію та рейтинги, про ліберальну чи соціально орієнтовану економіку, про примат людини чи держави. Докоряєте один одному старими гріхами та помилками. Невже ви не розумієте, що тим самим ви роз'єднуєте й без того пошматоване суспільство, граючи на користь влади?
 
Диктатура ще не зміцніла, не забронзовіла, ще є можливість її усунути у відносно мирний спосіб. Та якщо влада виграє парламентські вибори, такого шансу не буде. І тоді ваші диспути триватимуть у "комфортних" умовах Качанівки чи іншого подібного закладу. Звісно, якщо ви не забронювали собі амплуа декоративної опозиції. Та якби це стосувалось лише вас, то ще півбіди. На зону перетвориться вся країна.
 
Ми не маємо права програти ці вибори, а тому на них треба йти не просто єдиним списком з комплектом партійних програм, а єдиною командою з єдиною програмою. Важко уявити такий конгломерат, де були б еклектично перемішані програми соціал-демократів, лібералів, консерваторів, націоналістів та інших політичних течій. Це, як сказав живий класик, спроба "увіпхнути невпихуєме".
 
Перш за все треба чітко сформулювати головну задачу новообраної Веровної Ради, а вже під цю задачу творити єдину програму дій. Програма має бути прийнятною не лише для всіх членів команди, а й (і це найголовніше!) для переважної більшості громадян.
 
Бо замало виграти вибори на рівні виборчих дільниць. Було б верхом наївності сподіватись, що правляча команда так просто віддасть владу лише тому, що хтось "неправильно" проголосував. Незалежно від результатів голосування на дільницях новітній "Підрахуй" оголосить "правильні" результати, продиктовані "покращувачами" з Банкової. Результати волевиявлення ще треба захистити. І не в суді, ми знаємо ціну нашим судам. Результати доведеться захищати масовими протестами, акціями громадянської непокори, можливими лише за умови підтримки консолідованим суспільством. А щоб це суспільство консолідувати, треба насамперед припинити внутрішньовидову боротьбу і запропонувати йому те, заради чого воно піде "на барикади".
 
Програма об'єднаної опозиції має містити лише ті пункти, які поділяють усі члени команди. Це убезпечить від внутрішніх конфліктів та взаємного поборювання як під час виборчої кампанії, так і в процесі роботи в парламенті. У той же час вона має бути сприйнята широкими верствами населення, без підтримки якого будь-яка програма приречена на провал. Відтак, вона має базуватись на тих головних, першочергових задачах новообраного парламенту, які відповідають інтересам суспільства і не викликають суперечностей між членами об’єднаної опозиції.
 
Отже, задачі новообраної Верховної Ради.
 
Говорити про програми соціально-економічного розвитку, підвищення добробуту, гармонізацію суспільних відносин і т.ін. в умовах диктатури та прогресуючого тоталітаризму – це порожнє прожектерство, маніловщина, повітряні замки. Головна задача, яку має вирішити новообрана Верховна Рада, це усунення диктатури, створення запобіжників проти можливих рецидивів узурпації влади, реформа політичної системи, реорганізація правоохоронних органів,. Саме на цій основі має будуватись єдина програма об’єднаної опозиції.
 
Найпершим рішенням Верховної Ради має бути призначення всеукраїнського референдуму про дострокове припинення повноважень Президента України. Слід притягнути до відповідальності осіб, причетних до конституційного перевороту та узурпації влади, ухвалити закон про люстрацію посадовців чинного режиму, функціонерів Партії регіонів та її сателітів.
 
Досвід двох останніх років показав, що Україна не має жодних запобіжників проти узурпації влади. Тому до Конституції слід внести зміни/поправки, які містили б наступне:
- визначення узурпації влади як одного з найтяжчих державних злочинів;
- вичерпний перелік ознак узурпації влади;
- кримінальну відповідальність осіб, причетних до скоєння цього злочину;
- право і обов’язок громадян усунути узурпаторів від влади у будь-який спосіб включно з силовим;
- перелік органічних (конституційних) законів, зміни, поправки та доповнення до яких мають пройти ту ж саму процедуру, що й зміни до Конституції.
 
Реформа політичної системи:
1.    Внесення поправок до Конституції, які б наповнили реальним змістом статті про права і свободи громадян, містили механізми їх реалізації, а також відповідальність посадових осіб за їх порушення.
2.    Внесення змін до Закону про референдуми, які містили б права громадян на безпосереднє управління державою. Громадяни мають отримати право шляхом референдуму відправляти у відставку Президента, Верховну Раду, місцеві ради, міських голів тощо.
3.    Ухвалення виборчого кодексу, який має передбачати:
-    вибори до Верховної та місцевих рад за пропорційною системою з відкритими списками, коли місце кандидата визначається за результатами голосування;
-    встановлення межі явки виборців, нижче якої вибори вважаються такими, що не відбулися;
-    відновлення права громадян не підтримувати жодну з політичних партій. При підведенні підсумків голосування голоси "проти всіх" повинні мати таку ж юридичну силу, як і голоси "за";
-    виборчий кодекс має отримати статус органічного (конституційного).
 
В Україні не існує навіть декоративно незалежної судової гілки влади. Якщо Президент та Верховна Рада обираються всенародним голосуванням, то жодна ланка судової системи не обирається безпосередньо народом.
Судді призначаються Президентом та Верховною Радою, тобто владою. Вища рада юстиції, покликана здійснювати нагляд за діяльністю суддів, також формується владою. За таких умов неупереджене, справедливе, незалежне правосуддя неможливе за визначенням. Судді є слухняними маріонетками влади.
Тому говорити про реформу судової гілки влади не випадає, неможливо реформувати те, чого не існує. На порядку денному питання про створення принципово нової судової системи, базові ланки якої обирались би безпосередньо народом, і які тим же народом могли бути відставлені.
 
Правоохоронні органи (міліція та прокуратура) є правоохоронними лише за назвою. Фактично це каральний інструмент влади, вирощений на традиціях ВЧК-ОГПУ-НКВД, який дістався у спадок від СРСР практично у первісному вигляді.
Головна функція цих установ полягає не в охороні прав громадян, а у придушенні будь-яких спроб відстояти ці права. Катування та навіть вбивства в міліцейських відділках, застосування кийків та сльозоточивого газу проти мирних демонстрантів стали звичним явищем.
Тому говорити про їх реформування також недоречно, вони потребують кардинальної реорганізації на принципово інших засадах.
                                                           ***
Це лише невеликий перелік пунктів спільної програми, яку позитивно сприйняло б суспільство і щодо яких у опозиційних партій не може бути розбіжностей. Приймаючи її, жодна з партій не відмовляється від своєї програми та ідеологічних засад, вони лише відтерміновують їх реалізацію до того часу, коли буде виконана спільна програма і країна стане на шлях демократії.

Результатом реалізації такої програми буде усунення можливості рецидиву узурпації влади та залучення суспільства до управління державою. Після чого Верховна Рада має саморозпуститися і призначити дострокові парламентські вибори, оскільки через розбіжності в соціально-економічних, ідеологічних та гуманітарних питаннях подальша плідна праця у складі єдиної команди стає проблематичною. Колишні союзники йдуть на вибори зі своїми програмами і в умовах справжньої демократії змагаються за голоси виборців.