Я не святкую Девятемая. Зараз поясню, чому. І ще - чому, на мою думку, всі ці свята, в тому числі і, треба заборонити.
 
Вчора, позавчора багато і гаряче дискутував, сперечався, доводячи і пояснюючи свою позицію тим, хто за "празднік". Звісно що нічим все це не завершилось, всі залишились при своїх. Нехай. У нас ще поки що демократія, хоч і з Януковичем. Аж ось прийшов той самий день - і що ж ми бачимо?
 
А бачимо ми відвертий і цинічний спектакль. Бачимо дебілоїдів в шаликах-гєоргієвскіх-лєнточках (до речі, а багато з вас знає, що ця сама стрічка - це знак, який носили солдати РОА, Російської Визвольної Армії генерала Власова, що воювала на бозі Райху?), бачимо ірин бережних на ганебних "святкових" листівках у псевдовоєнній формі. А все це ми бачимо в тому числі й тому, що ви - за.
 
Безперечно, у кожного з вас є якісь благородні причини "святкувати". У багатьох з нас хтось воював, хто загинув, когось забрали в остарбайтери, хтось просто (хоча це зовсім не просто...) поневірявся на окупованих територіях. Так вшануйте їх. Прийдіть до них чи до їхніх могил, принесіть квіти, пом'яніть. Навіщо вам для цього потрібен статус свята? Навіщо вам для цього потрібен державний вихідний? Без них не виходить? До речі, у вас нормально пов'язуються поминки жертв тої війни із статусом "свята"? У мене - ні. Тому і не святкую.
 
Але справа не в тому, що, наприклад, до 1965 року (себто до моменту, коли на троні вкорінився повернутий на медально-орденських брязкальцях Льоня Брєжнєв) 9 травня не було ні святом, ні вихідним. Це все-таки історія, і не нам зараз розбиратись в причинах такого дивного з наших часів кроку тодішніх вождів. Я про інше.
 
Про те, що ви своєю святечною логікою фактично легитимізуєте весь той фарс, який відбувається щороку на початку травня. Це тому, що ви "за", в Україні ходять під червоними знаменами. Це тому, що ви "за", в українських містах ставлять пам'ятники Сталіну - а що ж, творєц Вєлікой Побєди, як же не поставить. Це не ви, це вони так думають - але ви одобрямс все це. І при цьому, коли ця коммі-наволоч починає вити про недопустимість урівняння в правах ветеранів Красной Армії та УПА, ви мовчите. Мовляв, вас це не стосується. Ну так, дійсно, ви не жили, ваші предки не жили на тій території. Для ваших предків війна почалась з нападу німців 22 червня 1941-го, а не з нападу совєтів 17 вересня 1939-го.
 
До речі, про дати. Чому ж ви, якщо вже так хочете, не вшановуєте героїв і жертв тої війни в день визволення України? Може, тому, що так привчили, девятомайствувать, в старі "добрі" часи, так внушили разом із жовтенятською зірочкою і піонерським значком? Але ж ви цим Дньом Побєди фактично викидаєте на смітник душі і долі тих, для кого війна розпочалась на два роки раніше. І була, може, ще страшнішою, бо вбивали, гвалтували і катували їх не якісь там зайди з Райху, а свої брати-слов'яни...
 
Цих людей - а це цілий величезний регіон - ви акуратно забуваєте, забуваєте про їх невинно загублені душі. Зате під шумок, самі того не знаючи чи не бажаючи знати, вшановуєте і тих мародерів-гвалтівників, які звірствували в Райху, на території майбутніх "братів по соцтабору", та й навіть на українській, західноукраїнській землі. І знову ви сором'язливо мовчите - мовляв, хай усе іде як іде. Свято все ж таки. І заради цього свята ви закриваєте очі і на пакт Молотова-Ріббентропа, на всі ті спільні радянсько-німецькі паради, які мали місце уже під час Другої світової. Ви волієте не бачити цього. У вас нібито своє свято. Нібито. Але насправді ви просто підтримуєте їх. Тих, хто заробляє на цьому дні (що для них особисто не значить анічогісінько) політичний капітал, роздаючи аж ні разу не агітаційні листівки, чи втамовує свої садистичні нахили, уперто розколюючи країну на два табори.
 
2005-го Генасамблея ООН зробила дуже правильний хід, оголосивши 8 і 9 травня - Днями пам'яті та примирення. Правильний, бо це - по-людськи. В гуманістичному сенсі, коли головною цінністю є людина, її життя і її душа. А ваш Дєнь Побєди - ви можете казати що завгодно, але насправді воно так і є незалежно від усіх ваших "благих намерений" - це свято імперії, яка чи то згинула 1991-го, чи то продовжує існування в, дякувати Богу, усіченому вигляді. І не ветеранів вони - там в Москві, чи тут в Україні - вшановують, бо ж якби дійсно хтось цього хотів, то не знущався б над ними 364 дні на рік жалюгідними подачками у вигляді пенсії. А так вони 9 травня виписують собі індульгенцію на рік уперед - і щасливі. За вашої, між іншим, мовчазної згоди. Бо ж свято як-не-як. (Це точнісінько як "Бо ж Євро, як-не-як". Підозрюю, що дві ці групи досить суттєво перетинаються. Просто логіка одна й та сама.)
 
Але цього мало. Будь моя воля, я б на певний досить довгий період заборонив би всі державні свята, аж до "Жіночого дня" і "Захисника вітчизни", всі, крім одного - Дня незалежності. Ніяких свят, ніяких вихідних, ніякого цирку і пафосу. Хочете вшанувати пам'ять загиблих? Ідіть після роботи на цвинтар, до пам'ятника, несіть квіти - конкретні квіти від конкретних вас конкретним героям. А не перетворюйте тяжку і невеселу дату на привід поциркувати. Зате так буде видно, для кого той же День Перемоги - шоу, а для кого він щось насправді значить.
 
Я колись працював в Запоріжжі кур'єром, тож бував у різних місцях. Одного разу, швендяючи по промзоні, натрапив на дивне місце. Акуратні залізні хрести, огорожені акуратним парканчиком. Кілька фотографій та імена-прізвища. Німецьке військове поховання. Без усіляких свят, без вихідних днів люди дбають про свою пам'ять. А ви подивіться на наші пам'ятники епохи війни. Не хочеться? Отож-бо й воно. Бо випить "стопісят" за Побєду простіше і приємніше.
 
І наостанок ще одна історія, свіжа, сьогоднішня. Їхав я до тещі за місто. На зупинці за мною зайшов в маршрутку такий собі тіпок, неохайно і навіть брудно вдягнутий, явно пенсіонного віку, але десь 70 років максимум (нехай навіть без цього, на око прикинув, але ну ніяк на ветерана війни не тягне). Зайшов і мовчки стоїть. Так і стояв, аж поки водій не звернув на нього увагу і не почав вимагати оплату проїзду. Цей штріх почав клянчити - ну майже як на горілку - безкоштовний проїзд. І, звісно ж, деякі "сєрдобольниє тьотєнькі" підключились: "Ну вези уже, водитель. Праздник же сегодня!" Зрештою, повіз - а це тіло ще й невдоволено бубоніло щось собі під носа.
 
Отак. Щоб знали, чиє це свято. І кому це свято. Олігарходепутатам, які під маркою "Спасіба дєду за Пабєду" втюхують вам свою агітацію чи розколюють країну, та люмпенам, яким все одно, за що - аби нахаляву провезли чи налили.