для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Мы из будущего III


Мы из будущего III
М"язева пам"ять не підводить, кінчики пальців майже автоматично набирають потрібну комбінацію знаків на клавіатурі, він уміє мочити ура-патріотів і шароварників, от і зараз він починає писати рецензію на фільм, потім залишиться тільки вправно підвести під фабулу ура-патріотів та шароварників, в планах ще знищення (віртуальне на жаль, та він сподівається що тільки поки що) гнид які не захоплюються Великою Перемогою, ці дурні по своєму скудоумію намагаються щось там аналізувати, рахують втрати та займаються іншою лабудою, їм уродам не зрозуміти, чим більше загнано під кулемети, чим більше жертв, тим величніша перемога.
 
Чомусь стало раптово темніти, це його здивувало, адже буквально хвилину назад він виходив на балкон, світило яскраво сонечко і жодної тобі хмаринки, геть темно, морок поглинув усе, йому здалось що він втрачає свідомість, аж раптом все скінчилось так же несподівано як і почалося, стало навіть яскравіше чим було до цього, тільки його широко розплющенні очі побачили зовсім іншу картину, він вже не в своїй квартирі, а на якійсь сільській вулиці, село якесь забите й неасфальтоване, шо за хрєнь, він навіть ущипнути себе хотів, але все було настільке реальне, що в нього навіть дух перехопило...
 
Добре, треба вибиратись з цієї лабуди, брєд якийсь. Он якась бабця треба спитати де він знаходиться, та як дібратись до рідного серцю Славутича
- Мать, де я, у вас мобільний є? Дайте подзвонити.
Очі старенької стали круглими, в них промайнув навіть не острах, а справжній жах.
- Ти про що синку, ти чій будеш?
- Де я взагалі?
- Село Кумачі.
- А як вибратись до найближчого міста?
- Найближче місто під німцями, почекай наших, сьогодні німці пішли з нашого села, значить наші вже поруч...
 
До нього почало доходити, село старюще, в наш час таких майже немає, ну за виключенням мабуть повністю кинутих людьми, але й в тих селах хати новіші й сучасніші, а тут не хати, хатки просто, ні антен, та й взагалі нічого що нагадувалдо б цивілізацію, він зрозумів, цього не може бути, але він у минулому...
 
Їх багато, мабуть зо дві сотні, сірі, грязні й в здебільшому худі, він звичайно своїм хольоним виглядом відрізнявся, проте він як і всі стоїть в строю, і чекає що ж буде далі.
 
- Таваріщі..., тьфу,  гражданє прєдатєлі і дєзєртіри, всьо, ви свойо хохлятское сало на пєчі отожралі, сєгодня у вас будєт возможность кровью смить свой позор, мит вас научім родіну любіть!
Молодий лейтенант говорив все це від щирого серця, здавалось що він вагається між "дать возможность смить кровью" і "расстрєлять прямо сєйчас", але друге виконати йому заважає наказ командування, ну та нічого, з першого й друге випливе.
 
- Дайте вінтовку!
- Хто сказав!, Шаг впєрьод!
Це сказав Він, зробив крок вперед.
- Імя і фамілія!
- Олег Фе... Алєг Фєдорєнко!
- Слушай сюда фашистская сука, вінтовку отбєрьош у фашіста, ілі возьмьош вон у своєго сосєда!
"Сосєд" молодий хлопець тихим голосом:
- А як же я без гвинтівки...
- А тєбє она скоро уже і нє нужна будєт- заржав лейтенант, заржали і його автоматники.
 
Байци! Ваша задача форсировать вон ту рєку, по данним развєдкі на другом бєрєгу нємцев нєту, єслі будут, то ви іх должни вибіть, рєка нє шірокая, всего 100 мєтров, льод крєпкій, видєржіт!
 
Йдуть по льоду, дві сотні не то солдат, не то партизан, не то взагалі незрозуміло що, гвинтівок одна на трьох, в очах острах, позаду офіцер з ППШ.
 
Стрекатання МГ 42 стало чутно відразу після того як вони почали падати
- Нє лажіться, впєрьод! - офіцер з автоматом по всьому видно налаштований серьйозно, що не дасть лягти чи відступити сумнівів немає.
 
Найстрашніше те, що звідки стріляють не видно, десь там далеко попереду, але де саме знаходиться кулеметне гніздо навіть натяку немає, ніколи зупинитись та роздивитись - Впєрьод, впєрьод, впєрьод!
 
Ті що попереду ще йдуть, Олег озирнувся, офіцер лежав в кучугурі снігу, не рухається, ті що позаду спочатку почали рухатись спиною назад, потім розвернулись і побігли, побіг і Федоренко, вижити, вижити, пульсувало в скронях...
 
Стрекотіння кулемета стало майже нечутним, зморені хлопці вже давно перейшли на крок, всі йшли мовчки, невизначеність ситуації гнітила, тяжкі передчуття перекривали інші емоції, радість від того що вони живі чомусь не приходила.
 
А он і свої, вдаличині видно залягших у сніг солдатів, над ними стоячи височів офіцер, ось він зробив помах рукою, Федоренко теж махнув, заговорили максими, щось боляче вдарило Федоренка у груди, як боляче, боляче! Та ось біль стала не то що відступати - вона разом з тілом залишилась десь там, внизу, Олег став легким, таким легким, що навіть відчув як злітає, так добре, от тільки чомусь дуже холодно, холодно і темно, морок...
 
Широко розплющенними очима Він дивився на щось, він бачив, але мозок ніяк не міг обриси предметів скласти в одну цілістну картину... почало приходити усвідомлення: "я живий, живий!", краплини холодного поту стікали з чола на клавіатуру, тремтячі пальці почали невпевнено набирати потрібні знаки:
 
Кумачі гаварітє, ссилку в студію, іначє я буду счітать вас лжівимі уродамі, нєбіло такого, вам сукам лішь би очєрнять!...  
© Святиє суслікі! [09.05.2012] | Переглядів: 2636

2 3 4 5
 Рейтинг: 38.9/65

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook