Ранок видався напрочуд гарним. Несподіване потепління після холодних свят додало руху на базарі, тож Ганна Петрівна та Аня вже були на робочих місцях. Вони працювали на базарі реалізаторами. Продукти – товар ходовий. Навіть у кризу люди мусять щось їсти, тож продавці ніколи не йдуть додому без заробітку. Але у продуктів є один мінус – вони швидко псуються. На цей раз їх «підвела» ковбаса, покрилася білим нальотом. Може, для когось це і було б проблемою, але не для продавців із досвідом. Шматка, змочена олією і трішки зусиль роблять диво: ковбаса знову, як свіжа. Звичайно ж, санстанція може провести аналіз і забракувати товар, якщо захоче. Але не захоче, бо свояк Івана Івановича, власника товару – зам. начальника тої самої санстанції. Своїх не перевіряють.
 
Не викидати ж майже добрий товар. Тож дві Ганни сьогоднішній ранок почали із нехитрих маніпуляцій з ковбасою. Доки покупців ще небагато.
 
Неподалік від них, знайшовши невеликий вільний клаптик землі, на ящик з-під бананів розкладала свій нехитрий крам старенька бабця. Кропчик, петрушка, зелена цибулька та з півтора десятка тюльпанів. Все, що земля дала. Заробіток невеликий, але ж зайва копійчина ніколи не завадить. Тюльпани, цибулька та петрушка вже були на картонці. Треба було ще знайти місце для кропу. Ніби й трішечки посунула бабця тюльпани, але й цього було достатньо, щоб три  квітки впали на землю. Ще й з однієї злетіла гумка, яка стискала пелюстки докупи! Бутон перетворився на повністю розквітлу квітку. Надто раннє тепло підвело бабцю. Поки посадила картоплю – то тюльпани вже й розпустилися. Але продати квіти треба. Інакше не дочекається онука-розумниця ляльки. З нашої пенсії не дуже й назбираєш. Тож бабця заходилася знову вдягати гумку на пелюстки. Згрубілі руки, натомлені важкою селянською працею не дуже надавалися до цієї делікатної роботи. Гумка ніяк не хотіла лягати на належне місце.
 
-- Ото, купиш таку квітку, а вона обсиплеться ще до вечора, -- голосно, щоб почула бабця, мовила Ганна Петрівна, натираючи ковбасу олією.
-- А ти не купуй. Я твоєї ковбаси теж не збираюся купувати, але ж мовчу, — бабця вже не перший рік торгувала городиною, тож закони базарної солідарності знала добре. Ганна Петрівна теж знала ці закони, просто не змогла з першого погляду в бабці вгледіти «свою».
-- Та ж… я ж… не при покупцях же, -- згладила вона ситуацію.
Бабця з тюльпанами відразу стала їй нецікавою і вона демонстративно повернулася до Ані
-- Ти колись казала, що твій дядько у військкоматі служить. Можеш  з ним познайомити? Треба сина від армії відмазати, -- перевела розмову в інше русло.
-- Без проблем. Я переговорю з дядьком і він скаже, коли підійти Вашому чоловікові.
-- Та ти що? Ти мого чоловіка не знаєш? Вчора, як лох, не зміг на дорозі з даішником домовитися, щоб штраф не платити. А тут – армія. Я сама піду до твого дядька.
Враз їхню розмову перервав характерний шум за контейнером.
-- Хто там сцить, як корова? – Ганна Петрівна кинулася за контейнер, бажаючи спіймати на гарячому.
-- То я, мамо.
-- Ти вже прийшла? Пісяй-пісяй, доню. Своїм можна.