- А чому, власне, дурдом?
                                                                                                                                                               - А ти глянь де ти живеш.
                                                                                                                                                                 - Ну це ж не псих-лікарня, все-таки…
                                                                                                                                                                 - Та ото ж. У псих – лікарні лікуються.
                                                                                                                                                                    У дур домі – живуть.  Озирнись.
                                                                                                                                                                    Ти бачиш щоб тут хтось лікувався?
                                                                                                                                                                  - Ясно.
                                                                                                                                                                (Діалог на Форумі «Української правди»)
 

Кожного дня хтось сам собі каже, - «Так жити не можна!», сумно зітхає і продовжує жити далі. Рішучість щось міняти у своєму житті проходить майже одразу ж, після думки почати це робити. Ніхто нічого не мінятиме. Бо насправді всім добре. Так так. Добре. Воістину геніальний народ, який уміє так багато, що може пристосуватись до будь-яких умов. Ідіотські закони? Та фіг з ними! Ми знайдемо, яким чином їх не виконувати. Придурок начальник? Байка. Ми знаємо на яку суму його «нагріваємо» щодня. Нам мало платять? Ну, ми ж не французи, щоб страйкувати за вищу платню. Ми просто знайдемо спосіб заробляти більше – будемо брати хабарі, або калимити на стороні.  
 
Один знайомий психіатр сказав, що геніальність – це не норма, а, отже, підстава для докладного вивчення психіки генія. Це про нас. Нас треба лікувати від нашого розуму, який приносить нам саме лихо, бо заважає нам досягнути успіху ТУТ і ЗАРАЗ через віками усталену формулу "Аби не гірше!". Така от особливість у нашого розуму – ТАМ, за кордоном, від Аппалачів до Сахаліну, він прагне КРАЩОГО, а ТУТ - він завжди задоволений тим, що має. Тому там ми потрібні. Там ми ефективні. Там, ми здатні ПРАЦЮВАТИ і ЗАРОБЛЯТИ. За якоюсь дивакуватою примхою нашої підстреленої долі, за кордоном України ми працюємо за гроші, власне, так, як працює цілий світ. А вдома –  ми вміємо або за ідею, або за баланду… За баланду – краще, бо ідей, як на такий невеликий народ, у нас забагато...
 
Дурдом існує давно. Він, наче кіношна матриця об’єктивно наповнює наше життя і ми є його невід’ємною і головною частиною. Не треба бути генієм щоб зрозуміти – удаване життя має мало спільного з реаліями. Коли ми вперто намагаємось не помічати реалій і живемо в омріяному світі – це шизофренія. Вона у нас спільна. А як же інакше? Вони – вдають, що дбають за нас, ми – вдаєм що віримо їм. Вони вдають, що платять – ми вдаємо, що працюєм. Вони вдають, що патріоти, ми вдаємо, що громадяни. Вони вдають, що політики, а ми – думаємо, що ми народ. Вони вдають, що є нами, а ми наївно віримо, що це так і є. Оте місце, де ілюзії затуляють собою реальність, як воно називається?
 
Згодіться, що тільки в дурдомі можна всерйоз вірити, що хлопці, які ділять світ на лохів, тєрпіл і пацанів можуть покращити чиєсь життя. Тільки в дур домі можна всерйоз вірити, що Білосніжку з косою оточують самі тільки добрі гноми, а злитися їй в поцілунку з Бджолиним Ельфом заважають одні тільки трутні... Нарешті, тільки в дурдомі страшне може виглядати смішним, а Ніколай Яновіч – економістом…
 
Ми всі наче на гігантській шаховій дошці, де вчорашні пішаки раптом стали ферзями, але так і не позбулись звички ходити прямо, а бити на косо, де коні стають в позу «зю», замість ходити буквою «г», а слони тупо йдуть на х.й, бо гросмейстери давно знали, що, -  «до булави треба голови», тільки де ж її взяти, якщо навколо одна тільки велика жопа?...
 
Ми не намагаємось навести порядок – не маємо такої змоги, ми не намагаємось збудити чиюсь совість – в ампутантів ніколи не відростають органи, ми просто хочемо, щоб бодай хтось вирішив для себе хто він? Хворий? Чи лікар? Якщо лікар - то хай перше лікується сам. А так, як у більшості нашого суспільства основним органом чуття та думки є жопа, то мабуть було б не зле зробити туди голковколювання. І чим твердіша робоча поверхня цього основного органу, тим гострішим має бути наше перо.
 
Ласкаво просимо в реальний світ!