Взагалі-то мені здається, що 99% диспутів на ДД крутиться навколо відповідей на питання “як це працює?”. Причому дуже часто "диспутанти" навіть не уточнюють зміст терміну "це". Вважається, що він надто очевидний, щоб його озвучити. В цю бочку додам свого. (уточніть самі).
 
По-перше, під терміном"це" розуміється "суспільство". Ми всі намагаємося зрозуміти як суспільство - воно, це, ото самоє, про шо я кажу - функціонує, пропонуючи відповідні моделі - ідеальні описи. І це природно. Адже, перш ніж, дати хірургу скальпель, треба впевнитися, що він розуміється на тому як працює наш організм. Що він відріже зайве і не чіпатиме нічого життєво необхідного. Розуміння того, як функціонує суспільство, дає можливість сформувати програму його вдосконалення.
 
Запропоную свою систему... “Повумничаю” трохи.
 
Свого часу академік Зімічев висунув тезу про те, що будь-яке суспільство управляється через систему суспільних категорій. Таких категорій всього 4:
добро: управління за критерієм “хороший - поганий”;
краса: управління за критерієм “гарний - огидний”;
справедливість (добробут): управління за критерієм “корисний - шкідливий”;
істина: управління за критерієм “правильний - хибний”.
 
І не смійтеся. Ми несвідомо використовуємо ці категорій при вихованні дітей. згадайте, що ми кажемо наймолодшим дітям, оцінюючи їх “ти хороший(а)/ поганий(а) хлопчик/дівчинка”. Дітям старшого віку кажемо “це гарний/огидний вчинок”. А зовсім великим - “це правильне/хибне рішення”.
 
А де ж добробут? А в Радянському Союзі “сексу не було”: мати корисливі мотиви вважалося аморальним. Тому часова відстань між першим і другим значно менша, ніж між другим і третім. Тому мої батьки ніколи не казали мені “наслідки твоїх дій корисні/шкідливі”. І саме тому Союз розваливсь, бо повна система складається з 4 елементів. Ігнорування одного з них руйнує систему. Саме тому за справедливість варто боротись, бо всі ми з Радянського Союзу. Маємо це визнати, хоч би як було це неприємно.
 
Суспільство утворюється людьми, що вимушені жити спільно, адже вони мають стільки спільного: мову, минуле, територію. За теорією динамічного цілого. Саме це спільне і зумовлює об’єднання їх у ціле - су-спільство.
 
Але ж люди, крім спільного, мають й відмінне - інтереси. Конкуренція їх - відмінностей, не людей - містить можливості для розвитку суспільства в цілому, як системи. Але щоб легше було ці відмінності - інтереси - відстоювати, люди кучкуються у соціальні класи, групи та спільноти (групи). А щоб конкуренція не ліквідувала окремі класи, групи і спільноти, “як клас”, та й суспільство разом з ними суспільство створює державу.
 

 
Суспільство ж і контролює діяльність держави - себто, політику - через суспільні категорії. Політика держави має, відповідно, 4 аспекти: соціальний (добро), адміністративний (краса), економічний (справедливість) і гуманітарний (істина).
 
Класи мають різні інтереси. А значить, по-різному ставляться до політики, формуючи етичні, естетичні, правові та філософські норми відповідно.
 
Людина або не сприймає ці норми як власні, або сприймає. В першому випадку він залишає групу. У другому випадку він інтегрується у групову структуру, а групові норми перетворюються на особові цінності - цінності індивіда, особистості, суб’єкта та індивідуальності.
 

 
Якось так влаштоване та функціонує окремо взяте суспільство. Тепер складемо раз і два.
 

 
Так, можливі й інші моделі. І вони теж є правильними. Але запропонована система нічим не гірша за інших.
 
Знання того, як функціонує суспільство, дає можливість оцінити ризики та загрози для суспільства, точки та напрямки впливу, прогнозувати його розвиток.
 
Ця модель є джерелом моїх тверджень про боротьбу світів: нашого та іншого. Адже насправді, вони - іншогосвітяни - намагаються не просто взяти нас - нашосвітян - під контроль. Вони прагнуть замінити наше визначення добра, краси, справедливості та істини на власне. Як тільки це відбудеться все, що зараз є неприйнятним, стане хорошим, красивим, корисним та правильним.
 
Ті з нашосвітян, хто змиряться, стануть або іншосвітянами, або їх найвірнішими слугами. Перших буде занадто мало, а других занадто багато. І перші будуть пастухами для других. Жорстокими і непримиренним. А другі будуть добровільними рабами. Вони з радістю носитимуть кайдани, підставлятимуть спини під удари, терпітимуть знущання та приниження - зате стабільність - миска полови та пляснявий хліб щоденно і без затримок.
 
Всі, хто не змиряться, будуть або знищені, або загнані в підпілля чи концтабори. Їх пошуки та знищення будуть перетворені на видовища - величні шоу. Адже хліб, себто стабільність у рабів вже є. А видовища забезпечить катування нескорених. У прямому ефірі.
 
От таке можливе майбутнє. Але ж воно тільки можливе. І про таку можливість необхідно пам’ятати. Пам’ятати, щоб недопустити.