Спочатку було Слово, а Слово в Бога було. А потім, раптом стукнуло. Коли п"яна бабка-повитуха вдарила породілля головою об лавку. І з тих пір залишився стук один. І не стало Бога. Ні в душі, ні в серці. І й досі немає. Бо відвернувся Бог тоді, як таке побачив.
 
І ви тільки подивіться, як паскуда спідтишка гадить. Та ще й вказує кому що робити. З такою поблажливою зверхністю поліцая. Розпорядник доль людських. Пора б йому у вертухаї табірні перекваліфікуватися. Там таких "справедливців" в позу ставлять, а при нагоді, то й до дверей бараку пришпилюють.  І що ви думаєте - правильно роблять. Бо це ж не від цицьки, а це - усвідомлення. Це виховання. Хто такого толераста стукнутого виховав тільки, ніхто не може мені пояснити? То й не потрібно. Я й сам знаю.
 
Це буває, коли в дитинстві таким, ще тоді маленьким, ублюдкам хтось вухо відкручує за першу підлість. А воно, ще тоді нерозумне, а вже в "подяку" за урок нову підлість готує. То скажіть, це як, з молоком, чи - виховання. Ой ні, і не кажіть. Бо може й з молоком. Натура, така гнила, вона з молоком того ж гатунку, буває, породжується. Яблучко від яблуньки, як-то кажуть, генетично.
 
А вже потім, велика свиня з того виростає. Сформована вже свиня. З своєю, збоченою філософією, виправдання особистої підлості та зради.  Боров такий, жирний та підступний. Підкрадеться нишком, та пазурі тобі в печінку запустить і радіє. І підкладається під кожного, хто хоч трошки вище на щаблі знаходиться. Єфрейтору, так би мовити, або капо табірному стукає на товариша, з яким з однієї миски кашу їсть.
 
А коли відвернешся, ненароком, то й в кружку тобі плюне. Або - в душу. Колись такий добродій в одному дворі з тобою живе, а потім, як  впаяють тобі 58/10 і летиш ти сизим голубом далеко-далеко, аж на край світу. А через 10 років повернешся, як вдасться, і не знаєш, що то дякувати сусіду маєш своєму. Тому, що за одним столом з тобою сидів.
 
А він тобі вже знову про мораль розказує, про чесність, про порядність свою та справедливість, а сам тихцем, вже чергову підлість комусь готує. А як прийдеться, то й курок натисне, не погидується, щоб шкуру свою врятувати ціною життя твариша, з яким в одному окопі сидів поряд. Ось так і живе на одному світі з нами сучара-стукачок. А ми його приголублюємо та хліб з ним ділимо. І немає того Бога, щоб хоч подивився зверху на все те. Один диявол свій бал тут править та руки потирає. Ось така казочка, малята, коротенька. А ви живіть, та не журіться. Як на гірше не попаде, то колись, може, на краще вийде. А тим часом пильнуйте, бо моя вже собі пішла, а тепер вже й ваша на підході. І не обмине, не сподівайтеся.