Прочитавши допис і коментарі до нього, не до кінця зрозумів суті ІМХО і особливо захоплені відгуки. Що це було? Викид лайна на вентилятор? Погляд зі сторони, «белой акации, цветы эмиграции»?
            А що значить більшість захоплених і самопринизливих коментарів –  навколо  більшості дописувачів дійсно одні обкурені алкаші в кухвайках і безідейні туберкульозні жлоби?
          Ось вона правда «сермяжная, она же посконная, домотканая и кондовая» -  бабиська з арканами на мужиків полюють, куми жруть пиво біля зомбоящиків, геї-хіппі разом іх хіккі-юзерами граються в лібералізм і навкруги «бляді», «бляді», «бляді»?...
         І як висновок – «страшно єхать в отпуск, генофонд ісчерпался, умєрла нація».
         Вижила під ординськими навалами, пройшла визвольні і братовбивчі  війни, виборсалася і з братніх обіймів і з більшовицьких та гітлерівських пазурів, а потім враз… «фіналізіровалась». За два роки правління  купки смішних  уркаганів, які перемогли в боротьбі олігархічних кланів, вміло використовуючи надумані протиріччя серед 40-мільйонного народу.
          Не так давно майоріли на майданах стяги, цілий світ із захопленням спостерігав за пробудженими українцями і тут за кілька років – фініта ля трагедія. Капслоком і п’ятистопним ямбом карбують епітафії  «господа из Парижа» і доморощені Васісуалії. І лунає екзальтований крик: «Заплывшие жиром и дерьмом животные в свинском обличье не пришли поддержать к суду ни ЮВТ, ни Луца».
          Приходили. І бачили не лише телекартинку, а й дещо крім неї.
          Оцю фальш огидну кнопкодавів та чинуш колишніх, які трусяться за свої шкури та награбовані маєтки. Рядяться в шати захисників народних та орудують свої  ґешефти. Залишають майбахи на другій стороні вулиці, і улесливо заглядають до рота партійному начальству, показуючи свою відданість, і втікають тільки-но нема перед ким плазувати.  І проходили повз цей цирк тисячі не  «жівотних» –  людей, які розверталися і йшли геть,  не бажаючи знову бути використаними купкою пройдисвітів, що поставили не на ту масть в політичній рулетці.
           Не майте сумнівів, коли люди побачать на барикадах ватажків, яким повірять, вони вийдуть на вулиці. Але не за когось. За себе – за свій вибір і свої надії. Так само як виходили на Майдан, воювали в карпатських, поліських і холодноярських лісах, боролися проти шляхти, московітів чи турчинів, прибивали щити на воротах Царгороду.  
           Звичайно, є проблема – смердючий совок не вивітрився з серця багатьох. Тому і переходять на чужинську мову у своїй країні, щоб бути зрозумілим, часто для такого ж «русскоязичного хахла». Комплекс меншовартості крає серце, і клеймить затурканий мозок «свінячью гордость» своїх колег і сусідів, батьків і дітей, та й себе самого. «КАК СТРАШНО ЖІТЬ!!!».
           Чи можна совків  звинувачувати в тому, що вони совки? Не думаю. З дитинства  людей зомбували – жовтенята, піонери, комсомольці та інші дурниці. Системно. Кілька поколінь. І відклалося у підсвідомості те чого і прагнули кремлівські ідеологи – знищення індивідуальності та сакралізація влади і політикуму. Тому й вважають  совки ( навіть будучи в Парижі)  політичних шулерів за апостолів та месій, а не найманих працівників, які повинні виражати їхні інтереси. Так звикли. Тому дивляться на теперішніх Вітю, Юлю, і т.п., а бачать в них Владіміра Ільїча, і «світле майбутнє».
            Із дивною впертістю ділять на своїх та чужих комсомольців та бандитів, які 20 років крутять свої наперстки. Свято вірять, що два колишні колеги –  керівники дніпропетровського обкому є політичними противниками. Що донецькі головорізи кращі за львівських тому, що земляки. «Ну цього ж разу тушок вже не буде, правда ж». «Після цих виборів «двуязичіє» узаконять неодмінно, і газ подешевшає, еге ж».
           Тому і майже немає в сучасному політикумі людей, що вийшли із громадських рухів. Велика кількість совків ще й тепер не допускає притік нової крові. Мало надії на те, що вони порозумнішають, хоча вона є.  До того ж природа бере своє, тому їх щораз меншає, і зовсім скоро їхня позиція не буде визначальною.
            І тоді з’явиться нова, справжня еліта – та в якій народ побачить виразника своїх інтересів і піде за нею. Статися це може по-різному. Можливо, це буде еволюційне відсіювання – вибори, тушки, «заграніца нам поможет»…  Цілком можливо, що буде це стихійно – знайдеться український Мохаммед Буазізі, і запалають палаци….
            Але навіть не припускайте, що пацієнт  мертвий. Це всього лиш хвороби зростання  організму.