Цей довгоочікуваний день Україна наближала як могла. І ось нарешті заповітна мрія збулася. День Правосуддя настав.
 
З самого ранку, незважаючи на робочу пору, Хрещатик переповнений людьми. Вони стоять обабіч головної вулиці української столиці. Хтось з сумкою в руці, хтось із прапором. Деякі прийшли сім'ями. Чоловіки тримають малих на плечах. Людські ріки стікаються до будівлі Печереського районного суду.
 
Сьогодні на перше засідання по кримінальній справі щодо вчинення державної зради України, запровадження політичних репресій, нищення демократії, відродження сталінізму та організації соціального й національного геноциду українців, сюди мають привезти колишнього президента, усунутого з посади в результаті довготривалої акції громадянської непокори, що охопила всі регіони країни.
 
Цей день попри відсутність офіційного статусу, фактично став ще одним днем національного консенсусу, адже об'єднав як лівих, так і правих, лібералів і радикалів, Схід і Захід. Всі разом валили ненависниного тирана, так само прийшли й подивитися на початок судового процесу проти дебілкуватого урки-українофоба за прізвиськом "Хам" - першого після зміщення з президентської посади і третього за ліком в житті бузувіра.
 
Транспортний рух перекритий. Вздовж натовпу виставлені численні кордони міліції, посилені бійцями спецпідрозділу "Беркут". Правоохоронці пильнують, аби ніхто не виходив на проїзжу частину. Незабаром стає ясно, що початок процесу затримуюється. Люди починають хвилюватися: чому ж не везуть?
 
- Що ж там таке, трясця вашій матері, скільки ж можна чекати?! - чуються незадоволені вигуки з натовпу. - З самого ранку місце займав поближче до дороги, то скільки мені тут ще стовбичити?
 
- Заради такої події можна і почекати! - заспокоює хтось втомленого очікуванням громадянина.
 
- Мені що, робити більше нічого? - не вщухає той. - Стільки справ за сьогодні треба встигнути, а я тут застряг.
 
- Та вгамуйся вже, нетерплячий. Всі тут такі!
 
-  Вы местные, а мы вот з самого Донецка по такому случаю приехали, так сказать, от "жителей Донбасса", стоим ждем...
 
- Люди обрежено, в мене в сумці помідори, помнете! - чується десь з іншого місця натовпу.
 
- Та з'їв би вже і не хвилювався.
 
- Це ж не для себе, а для Віктора Федоровича.
 
- Звідси не долетить. Та й не поцілиш.
 
- Мені б головне ціль побачити, тиждень тренувався!
 
- Чи не трапилося чогось? - непокояться напроти, через дорогу. - Чого ж так довго не везуть?
 
- А раптом втік?
 
- Ой, не триндіть даремно. Інша річ, до суду могли не довести - по дорозі хтось взяв та й прибив падлюку. Оце вартіант. А ми тут стоїмо даремно...
 
-  То мабуть вже б сказали, а так бачите - все тихо, спокійно...
 
Раптом десь здалеку відчувається пожвавлення. Поступово галас нарастає. Чуються гнівні вигуки, свист.
 
- Везуть! Бандюковича везуть! - передається по натовпу.
 
І справді. Встаючи навшпиньки та вивертаючи шиї люди через голови тих, стоять попереду, бачать, як Хрещатиком в оточенні автівок ДАІ та інших зі служби супроводу їде автозак.
 
По мірі його наближення людський галас все нарастає. Хрещатик гуде, свістить, лютує. Україна проклинає свого ката. Спочатку в напрямку авотзака лунають поодинокі гнівні вигуки. Потім вони переростають у тисячеголосе скандування: "ЗЕКА - ГЕТЬ!!!", "ЗЕКА - ГЕТЬ!!!", "ЗЕКА - ГЕТЬ!!!".
 
В автозак з натовпу летить град яєць і помідорів. Хтось з пенсіонерів жбурляє на дорогу жменю дрібних монет: "На, Хаме, подавися!". Ті, що стоять у першому ряді, плюються через фуражки та шоломи правоохоронців. Руками та пальцями вони показують нецензурні жести, грозять кулаками.
 
На під'їзді до суду автозак зустрічають музикою. Зі встановлених тут колонок на всю потужність лунає:
 
"Владимирский централ - ветер северный!
Этапом из Твери - зла немеренно!"
 
В правоохоронців виникають серйозні проблеми. Людям вдається перекрити в'їзд. Автозак зупиняється. Його оточує натовп. "Беркут" невзмозі стримати розгнівану масу. Ті, що прорвалися, починають розхитувати автозак. Ще трохи і він перевернеться. Разом з проФФесором-рецидивістом.
 
Але міліції неймовірними зусиллями таки вдається взяти ситуацію під контроль. "Беркут" відтісняє нападників і бере автозак у щільне кільце. Мало-помалу, метр за метром вони розчищають автозаку дорогу. Хвилинна процедура в'їзду розтягується на півгодини. Все це супроводжується численими сутичками.
 
Пряма трансляція захопливого дійства йде по декількох загальноукраїнських каналах, в тому числі  5-ому, ТВІ і Першому Національному, а також CNN. Яскраві кадри праведного народного гніву відразу потрапляють у топ-новини провідних телекомпаній та миттю розходяться Інтернетом... Україна судить свого "Хама".
 
...В тісному судовому залі звична робоча обстановка - спека і задуха. Народу багато, але в основному "Беркут" і журналісти. З команди підтримки бандюковича лише двоє - Михайло Чечетов і Сергій Ківалов. Сидять червоні як раки, особливо перший, весь час витерають носовичками з обличчя струмочки поту.
 
Коли дилду, одягнуту в броньожилет зі слідами розбитого яйця, заводять до клітки, Ківалов штовхає Чечетова ліктем у бік:
 
- Ну, давай... Слышь ты, "папу" привели, ну...
 
- А чего я? Чуть что сразу я! - пробує той віднікуватися.
 
- То есть как это, "чего я?", - заперечує йому Ківалов. - А кто это у нас в Раде рукой все время махал? Не ты ли? Ишь, раскудахтался "чего я".
 
- Да ведь это я не по своей воле, да. Да я бы... да мне на самом деле на все это, да... Ты что ли не знаешь, да?
 
- Манда! - різко перериває його Ківалов. - А ну давай...
 
Чечетов різко встає, піднімає праву руку, як це він робив в парламенті і після нетривалої паузи, трохи запинаючись від хвилювання каже:
 
- Свободу... Віктору Федоровичу... Януковичу, да! Ну вот, я сказал, да... - зітхає Чечетов з почуттям виконаного громадянського обов'язку.
 
Своєю реплікою він звертає на себе увагу підсудного.
 
- Я не зрозумів... Оце і все? Тільки двоє? А де ж всі? Де Інна Германівна, де Ганна Миколаївна, вони ж обіцяли прийти. Так я кажу чи ні, а? - запитує з клітки ненависна українцями бігморда з вузьким наморщеним лбом.
 
- Не вели казнить, Виктор Федрович, дорогой! - виправдовується Чечетов. - Тут мы только с Киваловым. Инна Германовна тоже здесь... По крайней мере была... С утра...
 
- Что значить была. А где ж она щас?
 
- Вышла, Виктор Федорович, да.
 
- Куда это?
 
- Ну как... Взяла и вышла, да... В дамскую комнату, да... Тут она, недалеко, да. Она несколько раз туда-сюда, туда-сюда... Придет, посидит с нами немного, Виктора Федоровича, говорит, жалко, ой, говорит, не могу, а потом опять, да... Видать нервы, да...
 
- А Ганя?
 
- Я ей звонил, да.
 
- Ну и что?
 
- Передала привет и просила ее больше не беспокоить, да...
 
- А Калаша почему с вами нет? Он же обещал быть вместе со своим общевойсковым союзом, бля...
 
- Был... Но, правда, сам, да... Без союза, который не дошел, да, разбежался, да... А Калаш прямо при нас на такую пиз*юлину нарвался, да...  Его увезли, да, на "скорой"...
 
- На пиз*юлину говоришь? От кого же?
 
- От "афганцев", да...
 
В цей час заходить колегія суддів і головуючий оголошує початок засідання.
 
-  Свабоду полЫт... полЫтвя... по-літ-в'я... - намагається вголос прочитати з папірця Ківалов.
 
- Громадянин, який порушує порядок в залі, встаньте! - говорить суддя.
 
Ківалов встає.
 
-  Як ваше прізвище? - питає головуючий.
 
- Я народний депутат Ківалов.
 
- Як-як? Кідалов? - перепитує служитель Феміди.
 
Сміх в залі.
 
- Ківалов - поправляє його депутат.
 
- За прізвиськом "підрахуй"! - додає хтось з лави журналістів.
 
- Це правда? - звертається до Ківалова суддя.
 
- Вот мой паспорт, депутатское удостоверение, - регіонал дістає з кишені документи. -  Можете подывитца, там читко напысано "Ківалов".
 
- Ні , я з приводу "підрахуя", - уточнює суддя...
 
І судили бандюковича судом чесним і праведним. Довго і скрупульозно розбираючи кожне його злодіяння. І вже готові були винести вирок, як тут адвокати, враховуючи безперспективність справи для свого підзахисного, подали заяву на те, аби визнати підсудного неосудним через... хронічну олігофренію. Чи хоча б пом'якшити вирок, а то надто вже великий термін почав вимальовуватися. Благо свідчень і доказів слабкого інтелекту тирана було предостатньо. За час правління стільки всього назбиралося, що й не перелічити...
 
Відтоді як пішов суд до нарадчої кімнати, так і досі не вийшов. Все радиться...
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.