У назві – рядок із пісні Братів Гадюкіних "Червона фіра" (за деякими іншими версіями – «Червоно-сіре»). Пісня з альбому «Ми – хлопці з Бандерштату», записана у 1991 році. Тобто тоді, коли більшість сьогоднішніх, прости Господи, «політиків» розгублено кліпала очима: як учора – вже не буде, а як буде – ще хто його зна…
 
І тут – скрипучий голос Сергія "Кузі" Кузьминського:
 
«Їхала шляхом червона фiра,
Їхала, скакала туди, де лiпша жизнь.
Шальона чортопхайка перла собi, перла,
Фiрман у кашкетi свято вiрив в комунiзм»
 
Приспів – дуже простий, але з бек-вокалом «Гадів» звучить майже як церковний хорал:
 
Їхала шляхом
Червона фiра
Їхала шляхом
Червона фiра
 
Екскурс в історію молодої Незалежної України продовжується:
 
«Ату його! Заїхали в болото
Конi встали, не йдуть, хоч їх цiлуй
Молитися не можна, бо ж комсомольцi,
А чорт з-пiд землi: "А най вас партiя рятує"
 
Далі – типова ситуація: потрібно знайти крайнього:
 
«Люди в гвалт: фiрман – сволота!
Де ж ти, скурвий сину, всiх нас завiв!»
 
Вихід – простий і ефективний:
 
«Тож перша робота - фiрмана в болото
Ну, а по-друге - перефарбуєм вiз!»
 
Трансформація свідомості продовжується:
 
«Був червоний - он де заїхав.
Буде жовто-синiй - побачим дивний свiт!
I разом заспiвали "Засвистали козаченьки"
Правда, на мотив "Наш паровоз вперед летит"
 
І така ситуація спостерігається і до цього часу. До речі, пісні – більше 20 років, але як вам таке:
 
«Потiм вибирали народних депутатiв
Потiм вивчали пiснi батькiв-дiдiв
Потiм з голодухи почали їсти коней
А хто шмат не вирвав - лаяв москалiв»
 
Останній куплет – майже пророчий:
 
«Як поїли - то й запили, а значить, заспiвали
"Душу й тiло ми положим за нашу свободу"
Тут болото не витримало: ЧВАРК!
Гей, слов’яни, немає народу!»
 
То я до чого? СПРАВЖНІМИ, Вільними Громадянами України ми поки що не стали, і, дивлячись на сьогоднішню ситуацію, не скоро станемо. Це – історичний факт: ми лише 20 років як на перефарбованому возі їдемо хто куди: одні – в Європу, інші – в Азію, треті стоять на роздоріжжі. А віз – один, але це мало кого хвилює.
 
Болото вже не чваркне, принаймні, хочеться на це сподіватися. Має прийти три, а то й чотири нових покоління громадян нашої держави, але обов’язковою умовою є вимирання старих пасажирів червоної фіри. Всіх. І на їх місці не повинна вирости нова поросль. Розумію, що утопія, але Надя – це та дівчина, яка помирає останньою. А поки що - всі вони все ж ОДНАКОВІ. Всі. Не буває так, щоб людина клацнула пальцями - і змінилася. Не буває.
 
Нові лідери поки що підростають, ІМХО.
 
У своєму блозі якийсь «Манкурт» писав, що пісня кльова, і її потрібно кожен ранок о 6-ій крутити.. Я її для себе відкрив лише нещодавно. Шкода, але краще пізно, ніж ніколи.
 
Та що казати? Слухайте.