Власне, деморалізація нашого суспільства почалася після здобуття Україною незалежності. Корінь зла крився в банальному обмані суспільства – незалежність від Москви ми отримали, але незалежними не стали. При владі так і залишився той червоний директорат, який оголосив суспільству про буцімто ринкові відносини, а в той же час безкарно й нахабно грабував країну.
   Натомість кожен з нас на початку 90-х мріяв про гідне для себе та своєї родини життя, багато хто вже уявляв себе значним бізнесменом чи підприємцем, держслужбовці були впевнені в гідних зарплатах та, у майбутньому, пенсіях  і т.д., однак, як показав час, це був всього-на-всього міф, ілюзія.
   Суспільство не було готове до роздержавлення державних об’єктів, та й відбувалося воно грабіжницьким чином. Однак народ, відчувши смак свободи після тоталітарного режиму, продовжував плекати надію, що зможе самотужки налагоджувати свій бізнес. І дійсно, у деяких людей це виходило. Проте основна частина населення так і не змогла себе реалізувати, та й, відверто кажучи, шансів не було ніяких. Адже, коли весь земельний, майновий та фінансовий ресурс в Україні опинився в сформованого бандитсько-олігархічно-чиновницького клану, коли безбожно грабувалася країна, то за таких обставин народ отримував лише крихти. Тому однозначно можна вважати більшу частину представників бізнесу в Україні умовно багатими людьми.
   Власне, уже на початку 90-х в Україні була створена система, яка а пріорі не давала можливості чесному розвиткові бізнесу й суспільства. Зокрема, саме з початку 90-х було започатковано ганебне для українського суспільства явище – зарплата в конвертах. Українці тоді не розуміли, що це був грабунок кожного з них. Зрозуміло, що за таких обставин ні про які соціальні гарантії, цивілізоване медичне обслуговування, навчання молоді та її працевлаштування не могло бути й мови.
   Сьогодні українське суспільство вже переконалося, що чиновницько-олігархічно-корупційний клан нахабно, безкарно поводить себе по відношенню до усіх нас. І сьогодні це вже має свої негативні наслідки, особливо для підростаючого покоління. Молодь, яка вихована на аморальних цінностях, молодь, для якої розкрадання державних грошей та національних ресурсів з боку їхніх батьків стало нормою, уже сьогодні розуміє безкарність своїх ганебних дій, відчуваючи себе господарями на цій землі.
   Уже сьогодні в ВРУ ми бачимо спадковість поколінь депутатів. Тобто, їхні діти з допомогою награбованих їхніми батьками коштів сьогодні посідають ключові державні позиції в керівництві державою. За таких умов у української нації немає жодних шансів та перспектив розвитку як сучасного монолітного суспільства.
   Сьогодні в країні проводиться політика на відродження тоталітарного режиму. І про це говорять такі цифри, як-от, зокрема, відсоток представників Збройних сил України по відношенню до населення становить 0,44%, а внутрішніх військ   0,86% і це понад 360 000 тисяч осіб. Іншими словами, сьогодні ворогом для влади в Україні є саме народ України. Тобто, наше суспільство має зрозуміти, що воно було цинічно пограбоване й сьогодні є всього-на-всього обслугою для теперішньої корумпованої влади.
Зокрема, представники влади, депутати, наймані чиновники в нашій з Вами злиденній країні без усілякого сорому орендують за копійки державні дачі, устави для проживання свого чи своїх родин. Скажіть, будь ласка, за які це заслуги перед суспільством та державою? І таких прикладів можна наводити безліч.
   Складається враження, що наші можновладці користуються майном народним, керуючись філософією булгаковського Шарикова – мовляв, треба «взять всё, да и поделить». Між собою, звичайно. Підло, примітивно, але дієво.
   Одним словом, такого цинічного та гнилого політикуму, який сформувався сьогодні в Україні, годі навіть уявити. Водночас, вони себе такими не вважають. Вони взагалі не вважають, що мусять хоч щось робити в цій країні не тільки задля своїх інтересів, а й заради народу.
   Скажімо, 30 березня, на передачі «Шустер-live» пересічні люди ставили питання про безчинства можновладців на місцях. А політики в студії показували на журналістів, мовляв, Ви, журналісти, маєте реагувати на такі звернення народу. Шановні читачі, Ви тільки вдумайтесь, про що говорять ці так звані політики?!! Це ж просто знущання над народом!!!
Панове політики, ВИ   народні обранці!! ВИ маєте народний мандат, а відтак (завдяки народу!)   владу!! Народ обрав вас, виявив вам довіру!!! І при цьому ще спонукаєте журналістів виконувати ВАШУ роботу?!! Тоді, скажіть мені, НАЩО ВИ ВСІ ПОТРІБНІ, У ТОМУ ЧИСЛІ ЦЯ НАША ЗАЧУХАНА ОПОЗИЦІЯ?? МЕНЕ ВІД ВАС УСІХ ВЖЕ НУДИТЬ!!! НЕ МОЖЕТЕ ВИРІШУВАТИ НАШІ ПРОБЛЕМИ – ГЕТЬ ЗВІДСИ!!!    Висновки. Народ України має сказати своє слово! Зокрема, сказати СТОП! І цей СТОП має бути для всіх бізнесово-політичних партій без поділу їх на провладні чи т. зв. опозиційні. Країні потрібно провести «перезагрузку» всієї системи влади! Одним словом, відігнати свиней від корита, а державне корито – перетворити на державний бюджет!