Стояла задача комусь з прихильників відокремлення ПіСуАРУ від України написати ІМХО з обґрунтуванням СОБОРНОСТІ, та навпаки прихильнику Соборності обґрунтувати ідею відокремлення ПіСуАРУ від України.
Не знаю наскільки впоравсь Інженегр з поставленою задачею, але оскільки Ланецький не схотів писати таке ІМХО тож спробував це зробити я.
Для обґрунтування соборності вам пропонується ознайомитись з обґрунтуванням:
 
1. Єдності (і ЄДИНОСТІ) Української нації та історико-політичне право на всю наявну територію держави.
2. Визначити проблеми котрі стають на заваді Соборності.
3. Запропонувати шляхи їх виникнення.
 
Частина перша.
Для обґрунтування єдності та єдності української нації, а також права її історичного і політичного на володіння існуючою територією в повному обсязі, в ІМХО проаналізовано кілька різних складових:
4. Біологічна складова українців.
5. Етнічно-культурна складова українців.
6. Географічна, географічно етнічна, територіальна складова українців.
 
В тексті буде багато посилань, текст я скорочував як міг, щоб стаття була читабельна, тому надаю лише висновки та посилання звідки такі висновки зроблені. При використанні інформації за наведеними посиланнями  використовувались також і джерела на котрі посилаються наведені сторінки посилань.:
 
Біологічна складова.
http://barvinok.ucoz.net/publ/antropologia/ukrajinci_i_rosijani_rasova_istorija/1-1-0-86
http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=2484
http://litopys.org.ua/segeda/se.htm
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%86%D1%96
http://referaty.com.ua/ukr/details/1781/
 
Раса — це велика група людей, яка об’єднана генетичними ознаками, що зумовлюють її фізичний тип (комплекс морфологічних ознак), а також, що не є однозначним — психічні особливості. Представники певної раси завжди відтворюють собі подібних.
Антропологія — наука про походження, еволюцію, закономірності морфологічної і фізіологічної організації людей, людських рас та поширення їх на земній кулі.
Антропологи як правило поділяють населення  України, за антропологічними ознаками, на п’ять груп. Антропологічну близькість всіх антропологічних груп українського народу, визнавали різні антропологи, навіть антагоністичні за своїм підходом. Але висновки робили однакові. і відомий антрополог В. Дяченко — один із опонентів відомого антрополога Ф. Вовка. Вказував, що «Українці,— загалом антропологічне менш різнорідні, ніж, наприклад, німці або італійці, південні і північні групи яких дуже відрізняються за антропологічним складом (пігментацією і рядом інших ознак)».
Наприклад антропологічні дослідження москалів показали значну розбіжність між різними частинами московського етносу
 
Антропологічно українці відмінні від росіян чи білорусів.
Спроби декотрих антропологів довести антропологічну тотожність українців, білорусів та росіян не знайшли підтвердження. І наприклад відомий антрополог Т. Алексєєва наголошувала, що за кольором очей та волосся — ознаками, які відіграють дуже важливу роль в антропологічних класифікаціях європейських народів — українці відносяться до південної антропологічної складової центральноєвропейської раси, а росіяни і білоруси до північної.
 
Усі наведені системи морфофізіологічних ознак свідчать про те, що українці належать до типових представників великої європеоїдної раси. Займаючи проміжне становище між північними та південними європеоїдами, вони більшою мірою тяжіють до південних.
Фізичні особливості сучасної людності України сформувалися на основі морфологічних рис літописних слов’янських племен, що мешкали на її теренах за доби середньовіччя: полян, древлян, тиверців, уличів, сіверян і, очевидно, білих хорватів, які у свою чергу успадкували риси своїх попередників. Глибока лінія генетичної спадковості, за даними краніології та одонтології, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена доби бронзи — скіфи лісостепової смуги — населення черняхівської культури — давньоруська людність — сучасні українці.
«Коли ми кажемо, що є автохтонами на нашій землі, — писав з цього приводу відомий вчений В. Петров у книзі "Походження українського народу", — що живемо на ній не від VI ст. по Різдву, а ще від III тис. перед Різдвом, ми повинні зважати, що між нами і людністю неолітичної України лежить кілька перейдених нашими предками епох, кілька етапів етнічних деформацій... Наша автохтонність не була плодом і наслідком лише самої біологічної зміни й біологічного відтворення поколінь, що в русі часу, протягом тисячоліть послідовно заступали одне одного... В громах і бурях знищень, у бурхливих зламах творився український народ, що став таким, яким ми його знаємо нині».
 
Етнічна складова.
http://etno.uaweb.org/book1/index.html
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%8
http://uk.wikipedia.org/wiki/Трипільська_культура
http://uk.wikipedia.org/wiki/Черняхівська_культура
http://uk.wikipedia.org/wiki/Пеньківська_культура
http://uk.wikipedia.org/wiki/Гуни
http://uk.wikipedia.org/wiki/Венеди
http://uk.wikipedia.org/wiki/Анти
 
Етнічність — категорія синкретична (неподільна). Вона означає складну систему суспільних відносин, що зв'язує особу як носія етнічних ознак (етнофора) з її етнічним середовищем: родиною, сусідством, громадою, етнічною групою, нацією чи суспільством загалом. Інакше кажучи, етнічність — це вся багатобарвність культурної картини народу або народонаселення держави.
Етнічна історія українців (як і будь-якого іншого народу) виявляється насамперед через її ключові ознаки: етнонім (назва народу), етнічну самосвідомість (усвідомлення своєї причетності до родоводу та культурних цінностей народу), етнічну культуру та етнічну ментальність.
 
На сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців:
1) теорія “споконвічності” - українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років;
 
Для розвитку цієї теорії (доведення чи спростування) бракує археологічних даних та інших артефектних доказів.
 
2) теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;
 
Ця теорія підтверджується наявною археологією, артефактами культури та свідченнями інших джерел (літописи інших народів, письменні згадки, тощо), та антропологічними дослідженнями
 
3) теорія “єдиної колиски” (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;
 
Не підтверджується антропологічними даними та археологічними артефактами. Наявна лише певна культурна та політична спорідненість в наслідок входження цих територій в однакові політичні утворення Русь, Литовське Князівство, Золота Орда, Річ Посполита, Росімперія СРСР.
 
4) теорія “незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.
 
Ця теорія підтверджується наявною археологією, артефактами культури та свідченнями інших джерел (літописи інших народів, письменні згадки, тощо), та антропологічними дослідженнями. Фактично ця теорія не проти ричіть теорії автохтонності.
 
Територіальна складова.
Під етнічною територією розуміється територія нації на котрій вона має більшість порівняно з іншими народами.
Сучасна етнічнна територія фактично копіює кордони держави.
Також зміни етнічної території спростовують тези Комуністів, та інших політиків котрі уславлюють Совок як рай для українців, адже саме в цей час ця територія перекраювалась і зменшувалась.
 
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%
http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/Rudnyc'kyj/chyrkov.htm
 
Карта

 
Карта

А з наступних двох карт видно, що навіть зараз після усіх сталінських зачисток та Брежнівських переселень народів, УКРАЇНЦІ і досі є зішестю на всій території того що тепер намагаються виокремити від неї як ПІСУАР.
 
Карта

 
Карта

 
З початку ХІХ ст. і майже до середини ХХ ст. українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території Української держави.
В усіх державах, між якими було поділено українські етнічні землі, українці зазнавали більшої чи меншої дискримінації.
Окупаційною російською владою СРСР, окупаційним фашистським режимом Німеччини здійснювався геноцид українців.
У Польщі та в СРСР практикувалася масова депортація українців зі своєї етнічної території та переселення на неї іншоетнічного населення (у Польщі — поляків, в СРСР — переважно росіян). Близько 3,5 млн. українців, що проживали на прилеглій до УРСР суцільній українській етнічній території в межах Росії, не мали ніякої можливості відтворювати і розвивати українську етнічність, а в певні часи — навіть боялися виявляти її. За лічені роки «братня» і «дружня» Росія зробила з них росіян.
Такий перебіг подій призвів до того, що українська етнічна територія скоротилася до сучасних розмірів і своїми обрисами тепер мало відрізняється від державної території України.
Найбільші втрати відбулись у 20 сторіччі.
Маємо втрачені повністю або частково:
Холмщину, Лемківщину, Посяння, Підлящщя, Пінщину, Стародубщину, Кубань, частину Приазов’я та Слобожанщини і Донщини.
Значний вплив політичні події 20-го сторіччя вчинили і на Донбас, Причорномор’я, Слобожанщину, Запоріжжя та особливо на міста тих земель.
 
Частина друга.
Таким чином переходимо до другої частини. Проблеми єдності.
З огляду матеріалу викладеного в першій частині, видно, що проблеми єдності виникли фактично нещодавно і пов’язані суто з політичними процесами недавніх минулих літ.
Зокрема наявні проблеми:
1. Побутового не сприйняття одних регіонів іншими.
2. Бажання політиків використовувати це для здобуття влади спекулюючи на цих проблемах.
3. Бажання сусідніх держав, (в більшій мірі Росії, в меншій Угорщині, Румунії і частково навіть Польщі та Білорусі (правда тут проблеми виключно в наслідок того що політичний курс Білорусі визначається таки в Росії)) використовувати ці два вищенаведених фактори для поглиблення побутового не сприйняття і спроби територіального розділу нашої Країни.
Тобто маємо ситуацію коли є ряд регіонів де українці хоч і мають більшість населення, але значною мірою втратили етнічні звичаї, культуру і мову. Та маємо політиків котрі експлуатують цю проблему і на догоду іншим державам поглиблюють її.
 
Частина третя.
Отже за великим рахунком проблем не так вже і багато.
Причому в значній мірі ці проблеми знаходяться в суто політичній площині, виключно УКРАЇНСЬКОЇ влади.
Адже за наявності політичної волі державного керівництва достатньо легко, за наявності існуючих ресурсів:
1. Жорстко контролювати висловлювання та діяльність окремих політиків та їх зв’язки з іншими державами та карати якщо така діяльність політиків призводить до поглиблення наведених вище проблем.
2. Заборонити діяльність партій місцевого, регіонального та етнічно-релігійного характеру
3. Для зменшення побутового не сприйняття необхідно:
a) Проводити популяризацію української мови та культури.
b) Підвищувати загальний культурний рівень населення.
c) Проводити політику льотного книговидавництва та музичної і кінопродукції українського виробництва з обов’язковим квотуванням 75% україномовної продукції (причому субтитрування не вважатиметься ознакою україномовності продукції)
d) Проводити політику льотних екскурсійних етнографічних та історичних турів для мешканців півдня і сходу в центральні та західні регіони. В тому числі і державну програму для відпочинку і навчання дітей зі сходу і півдня в центральних і західних регіонах.
e) Пропагувати активний обмін інформацією між географічно різними частинами України.
f) Проводити політику примирення і оцінку минулого виключно з україно-центричних позицій ґрунтуючись на внесок історичних персонажів в розвиток України. (Тоді виявиться що Українськими державними діячами були і Бандера з Шухевичем і Хрущьов з Шелестом, і УПА і ветерани другої світової з боку червоної армії, але також правда в цій структурі не стане місця таким діячам як Артем, Ленін, Сталін, Каганович, тощо………..)
g) Створювати сприятливу податкову політику для утворення замкнутих циклів виробництва з за діянням Східно-південних регіонів з західно-центральними.
h) Проводити кадрову політику не за принципом клановості, місця проживання чи кумівства, а за принципом фаховості.
i) Проводити періодичну ротацію керівних кадрів державного апарату за географічним принципом (щось схоже робиться в міліції.)
Тобто якщо коротко то потрібно проводити українізацію.
Політика українізації, котру потрібно проводити на державному рівні, має виключно і лише одну мету. Повернути етнічних українців до своїх українських етнічних, культурних та мовних цінностей.
 
Також при підготовці ІМХО було прочитано і враховано при написанні ІМХО:
http://aktiv.com.ua/archives/7787
http://sobesednik.ru/incident/20120323-kak-russkie-zhivut-v-finlyandii
http://gazeta.ua/discuss/18/yak-zapustiti-kinoproces-v-ukrajini
http://gazeta.ua/discuss/3/za-yakih-umov-i-koli-vinikne-v-ukrajini-pomisna-cerkva
http://gazeta.ua/discuss/10/chomu-vojiniv-upa-treba-viznati-borcyami-za-nezalezhnist
 
В цій ситуації компромісів бути не може. Адже введення наприклад на державному рівні другої чи третьої офіційної мови лише поглибить відчуженість південно-східного регіону від України і поглибить процеси деукраінізації в центрі і заході.
Те саме стосується і іншіх питань на котрих спекулюють українофоби.
Наприклад ось ця сволота:

 
Післямова.
Правда також полягає і в тому, що проводити наведену вище політику елементарно нікому.
Адже влада котру насадило нам на шию русскагаварящіє насєлєніє ПіСУАРУ вже фактично виконала всі свої обіцянки дані їх кремлівським хазяїнам:
НАТО офіційно відправлено в утіль. Прийняті всі закони про позаблоковий статус.
ЧФ-РФ пролонговано на такий термін що при наявних темпах його оновлення (дякувати Богу низьких) цей флот проіржавіє раніше чим спливе термін його перебування визначений яничарами та їх хазяями з кремля.
На Европейській інтеграції вже також поставили крапку, зате малюють жирну стрілку до Евразесу.
Плюс активно спонсорують Гундяєвські ініціативи гебешного віросповідання.
Лишилось впровадити лише останні «компроміси» ВТАРОЙ ЯЗИК та ЧЕРВОНИЙ  ПРАПОР.
І все.
 
Тому може таки краще відокремити ПІСУАР від України, поки всю країну не затягнуло в пісуарськоє язичіє?