Подзвонив знайомий, каже – їду в Польщу на гуртові туди-назад. А мені потрібно було пробити візу друге півріччя, тож домовилися поїхати разом.
Потовклися в «Дукато» по дорозі до Львова (а ще Євро приймають), поки виїхали на об’їздну Львова, зроблену за попередньої влади, рівну хорошу дорогу, потім їхали по дорозі Львів-Краковець, якою так хвалився Азаров – мама міа!, всього півроку пройшло, а вже відчутні нерівності! Мені доводилося їхати по першому шару тільки-но покладеного асфальту в липні – був рівний, хоч втричі менше асфальту давали, ніж «папєрєднікі» (с), повертався в жовтні вже по другому шару, товщиною всього 4 см, теж рівно було. От не знаю, чи давали між шарами сітку, але за такого вантажопотоку «хороша дорога» там ненадовго, коли вже під колесами відчувається драбина.
Близько кордону взяли в складчину «зелену карту» - мінімальна страхівка на 15 днів обійшлася в 260 грн (одне з «пакращень»), доїхали до кордону, дали нам талон на проходження митниці (ну не можуть наші без бумажки і штампа на ній), стали в чергу.


 
Черга посувалася вкрай повільно – поляки дуже помало працювали. А поляки повільно працюють в двох випадках: коли бастують, вимагаючи підвищити зарплату або коли не пропускає чергу наша митниця. Ну, перше – то не на часі, а другий варіант згодом підтвердився.

 
Проходили митниці 6 годин. Поляки, як завжди, не парилися – один на пропуску  (на всі смуги митниці), один на паспортному контролі – збирає паспорти, розпитує про мету подорожі, кількість фінансів,  реєструє (отут і затримка), віддає. Третій – митний контроль, обдивився швиденько автобус, обстукав, але не дуже, бо видно, що не його клієнт, сказав, що той майже новий автобус на Україні надто дорого коштує, позбирав техпаспорти, пішов зареєстрував, віддав.. Четвертий, загальний на всі смуги руху – на випуску.
Це я так детально для порівняння з кількість працівників нашої митниці, про це пізніше.
Поїхали ми в Ярослав, покрутилися трохи, там гуртовень мало було, а час пізній, вирішили поїхати на північ в Томашів-Любельський (близько Рава-Руської митниці),  водію та сторона більш знайома, переночували в томашовському готелі – кімната за 100 злотих – гарний холл, хоч і проста кімната совкового типу зате хороші матраси на ліжках, телевізор і гаряча вода в душі та опалення працювало – комфорт для мандрівника!, рекомендую коли що.

 
Ранком гайнули по закупах, потому поїхали назад, на Раву-Руську митницю (ох не люблю її, та гак не хотілося робити – все одно менше норми мали «закупів»).



 
На польській митниці нам вручили папірчик на проходження митниці – виявляється, до Євро відпрацьовують спільний коридор для швидкого проходження, наш вручив. Водій втішився, сказав, що то певно швидко пройдемо, а раз така справа, то за ті 15 днів «зеленої карти» ще пару раз гайне за товаром – адже там  майже наполовину дешевше, ніж у нас продається. Але тішився недовго.
  По черзі пройшлося два наших митника для «попередньої фільтрації», позаглядали і:
«Этот на зелёный коридор, этот на красный, этот тоже, в этот (наш) даже не буду заглядывать – однозначно на красный» і т.д.

 
Заїхали ми на «стометрівку» нашої митниці і СТАЛИ. Саме так, великими буквами, скільки тої черги, яка практично не рухалася. Рухалися лише ТІРи, наші черги лише по пару автівок щопівгодини. Пішов я ближче, подивився – а там офіцерів, як купа гнилих яблук зібралося , і всі байдики б’ють.
Пізніше виявилося, що то був аврал, ситуація під знаком «ГЕНЕРАЛЫ ЕДУТ!».. перевіряти будуть.. Якщо перевірили і залишили 2\3 тих «работнікофф» на посадах, то гнати треба тих перевіряючи генералів разом з перевіреними, і з пониженням у званні.
Цю митницю проходили 5 годин. У поляків черга була більша, і вони хоч мізки не клепали, гроші не тягнули, та й було їх стільки, скільки треба.
Водій стояв біля трьох будок, потім ще на фотографа чекав, хоч і недовго (багажне відділення знимкують), потім ще послали, і надовго..
Вже на митному контролі нарахував зайвих офіцерів – полковника (якась Наталья Сєргєевна), два підполковника, три майора, капітана, трьох старлеїв, двох лейтенантів, одного старшого прапорщика. Це ті, що справами не займалися, хіба іноді вказували що робити тим, що і так знали що робити (внаслідок чого різко сповільнювалася робота – не хотілося працівникам зайвий раз на очі потрапляти начальству).
А всім же дармоїдам зарплату немаленьку платять з соцдопомогами різними, за важку працю не покладаючи рук во благо - ??(самі підставте потрібне).
Особливе «зворушення» викликала сама полковник своїми «настановами» і базіканням. Саме від неї дізнався про генералів, почув звичну формулу «НА СКЛАД!» - в давні часи то звучало інакше – «кошелёк или жизнь!», дізнався, що митнику в будці зі штампом краще сидіти в будці, а водії хай побігають (щоб швидше було тіпа); що в «єдиному офісі» є два касири і жодної людини, яка має платити, сама щойно ходила і перевіряла! (це я чув тричі після того, як ходила – через хвилин 15, 25 і з 40 по ходьбі), і що треба би вказати отим водіям, що надто довго відсутні (пішли в єдиний офіс платити), їх місце..

 
Повернувся водій, розказує, що заплатив двадцять одну гривню за митницю – десять офіційно, ще 11 – так сказала касир, певно 10 грн – для генералів і 1 грн – щоб касирки багато не патякали.
Причина офіційної оплати дивна – «За розрахунково-касове обслуговування». Але ж ми далеко не перевищували норми, перед нами мікроавтобус взагалі був пустий, та всі водії автомобілів «червоного коридору» мали платити 21 гривню в «Єдиному офісі». Виходить так, що єдина справа з касою, то коли каса видала отой непотрібний чек.

 
Якийсь поляк обурювався – чого він має платити 21 гривню, коли в чеку пробити 10, то йому пояснили, що на Україні так є – треба давати в два рази більше.
  Ну, нарешті наші муки закінчилися – на 5-ту годину, поїхали.. По дорозі дивилися на обдерті хати українців, подумки порівнюючи їх з багатими польськими будинками..
Іноді траплялися палаци, і хата Тігіпка з вікнами кількістю 63 штуки теж десь в тих краях є..
Водій філософствував: «От, бідні люди живуть, їздять на заробітки, порпаються на тих городах, руки почорніють і зморщаться, так і закопають їх з такими руками».. Ше про багаті землі і владу, але переповідати не буду, бо то довго…