Тиждень тому в невеличкому місті Обухові (недалеко від Києва) відбулися вибори міського голови. На цих перегонах, як в краплині води ми всі побачили, як насправді будуть відбуватись вибори у Верховну Раду України, по якому «накатаному» сценарію, і, власне, яким буде результат: впевнена, беззаперечна і блискуча перемога Партії Регіонів та її сателітів. Перемога, яка не залишить ні в кого ніяких сумнівів стосовно того, яким чином, так би мовити, буде «розвиватись» Україна в ближчі роки. В які ближчі? Азаров, до прикладу, в своїх публічних виступах говорить про найближчих 10-15 років. Янукович цілком серйозно говорить про 20-и, 30-річну перспективу стратегічних напрямків не менш стратегічних реформ, котрі чітко націлені на стратегічні цілі, котрі, ці реформи, безумовно (поза всякими сумнівами!) стратегічно будуть досягнуті. Інші, трохи дрібнішого калібру діячі від ПР, нам на Шустєру-Кісєльові почали говорити про очікувані пречудові результати, яких досягне наша країна (ясна річ – під їх керівництвом, і ні під чиїм іншим!) у 2050 році (!!!). Цікаво, чи і тоді, як зараз, вони будуть звалювати все на «папєрєдніків»? Мабуть, що так…
 
Ну це все буде, і буде колись. Може… Проте, що є зараз. А зараз… В тисячний раз перелічувати усі «досягнення» правлячого режиму буквально у всіх сферах нашого життя немає ніякої потреби. Все це достатньо детально описано в різних ЗМІ, всі ці «досягнення» ми відчуваємо на власній шкірі: ціни, тарифи, безправ’я, беззахисність, безпорадність тощо. І, що саме головне, безпросвітність…
 
Що ж робити? Є два варіанти вирішення проблеми: вибори і революція. Про другий варіант говорити не дуже хочеться, тому що не бажано, щоб він трапився, та й про такі речі багато не говорять – їх просто роблять та й все… Тут вже не до балачок – короткі команди (і по соціальним мережам теж!) і їх чітке виконання… Розсусолювати буде ніколи…
 
А ось про вибори хотілось би сказати пару-трійку слів. Значить так, з тією «тіпа аппазіціією», котра так пафосно заявила про себе і про своє об’єднання (згадайте мітинг 22 січня на Соборній площі) ми пролетимо, як каністра над Кувейтом, позаяк, на словах одне, а на ділі зовсім інше – не збираються вони об’єднуватись задля перемоги, і перемога, та, про яку вони нам так живо описали, їм не потрібна. Вочевидь, їм потрібне щось зовсім інше, щось таке, про що ми, «маленькі українці»(В.Ющенко) навіть і не здогадуємось, проте знають вони, небожителі.
«Еліта»!
Воно й зрозуміло: «Чим дальше в ліс, тим своя рубашка ближче до тіла!». А народ? А що народ? Чекали довірливо і спокійно «світлого капіталістичного майбуття» 20 років, то й почекають ще років зо 20-30… «…мовчать і терплять» (В.Янукович).
 
Чому я так кажу? А ось чому – ідея КОДу (коаліції опору диктатурі) народилась і почала впроваджуватись в життя відомими лідерам «тіпа аппазіції» з якої потім вийщов Анатолій Гриценко, точніше вийшла партія «Громадянська позиція», лідером якої він є. Виникає цілком природнє питання: «А чого це ти, сякий-такий Толік вийшов з КОДу? Чого це ти відмовляєшся боротися з «проклятим режимом» (А.Яценюк)? Що – в кущі?! Ай-йа-йа-йа-йа-йа-йа-йай! Запитався в нього особисто (через мережу) і отримав відповідь: «КОД прийняв рішення про те, що опозиція в парламенті не голосує за «Виборчий закон» в редакції Януковича. Це пункт перший. Другий – опозиція виходить з зали. І це рішення не було виконано, а воно було принципово важливим… …і коли я буквально перед голосуванням запитую у Андрія Кожем’якіна, який керував фракцією «БЮТ-Батьківщина»: «Андрюша, ми виконуєм те рішення, яке було?», у відповідь чую: «Я що, давав сумніватись у нашій послідовності? Жодного голоса наша фракція не дасть.» Ставиться на голосування, Чечетов піднімає руку догори… «піаністи» забігали помежи пультами для голосування і… …62 голоси фракція дала на підтримку цього закону. Те саме робить «Фронт змін», який також сидів на КОДі і приймав те рішення. ЦЕ СВІДОМА ЗРАДА. Так не можна – зранку в опозиції, а після обіду голосувати так, як скаже Чечетов з Банкової…»
Принагідно зауважу, що всього проголосували за цей закон, який по суті консервує владну ситуацію в країні (тобто, ті самі «морди» будуть при владі довічно!), 366 (!!!) народних депутатів. Виникає цілком логічне питання – які ж вони тоді на-XYZ «народні»?
 
Мета написання цього «шедевру»? А ось яка: загострити вашу увагу, вельмишановне товариство, на дуже цікавій ситуації, що склалась – рейтинг влади стрімко падає (як ще ніколи не падав рейтинг жодної влади за останні два десятиріччя!), А РЕЙТИНГ ОПОЗИЦІЇ НЕ ПІДНІМАЄТЬСЯ!!! Чому? Відповідь – недовіра. Бо частина людей, які зараз в опозиції, вже були при владі, і дехто правильно каже: «Краще б не бачили, бо нічим не відрізнялися…»(А.Гриценко).
 
Нам нічого не залишається, крім того, що з поміж самих себе, з низів, так би мовити, піднімати СПРАВЖНЮ ОПОЗИЦІЮ. Через самоорганізацію, через згуртування… Якщо чесно, особисто я не знаю, як конкретно це робити (може це буде Майдан-2?), але як і кожна небайдужа людина обов’язково приєднаюсь до справжньої опозиції, зроблю все, що від мене залежить… Я про вибори… Час ще є…
 
Цей «біло-голубий» режим треба обов'язково усувати від влади, і чим скоріш, тим меньше біди вони ще нароблять для України, яка для них чужа, і етнічно, і ментально, і духовно: маєтки їхні за кордоном, їхні діти вчаться за кордоном, там же вони лікуються, звідти ж вони привозять собі продукти харчування, навіть питну воду (наші продукти їм, бачте, не підходять!). Отакої!
 
Як в нашому селі в таких випадках кажуть: «no comments!»